Розповідь про „Китайский Лурд”

У провінцію Хэбей поїхав на початку жовтня, коли вся країна відзначає річницю перемоги Мао Цзе-Дуна. Провів я там 10 днів і цього було достатньо, щоб про Китай довідатися більше, ніж за 2 місяці проведені в столиці. Відвідав я два райцентри області Цан-Джоу. Відвідав 7 костьолів і кафедральний собор. Зустрічалися мені багато священиків і черниць. Був навіть прийом у єпископа Чи Йосипа. Я прочитав усю доступну літературу про єпархію Сян-Сян раніш Си-Ли.

Спробував їсти равлика за допомогою зубочистки, їв жуків, що нагадують метеликів, і жирних черв'яків шовкопрядів. Робив це з цікавості й щоб догодити хазяям.

Намагалися мене почастувати ослиним бутербродом зі справжнім ослиним м'ясом. Я відмовився це їсти!

На вулицях майже як на марсі, багато непізнаних «літальних апаратів» на трьох коліщатах, схрещення мотоцикла й автомобіля «ОКА», вони усіляко рвалися в небо, але заважала їм, ймовірно, всюдисуща китайська міліція. Трактори і вантажівки такого ж триколісного зразка. З приводу свят водії зрідка траплялися тверезими, тому правил дорожнього руху ніхто не дотримувався.

Сільські люди здалися мені дуже бідними, але як одновірці близькими серцю людьми.

Я власними очима побачив, що хвалене китайське чудо не скрізь відбувається. Корумповані чиновники є скрізь. Священики викручуються, так як в Польщі при комунізмі шляхом особистих знайомств. Це вимагає моральних компромісів, таких як нічні зустрічі, на застіллях де щедро ллється всякого роду рідина з домішкою алкоголю.

Я відверто співчував моєму молодшому колезі, що, маючи навколо себе багатіїв, ходить пішки і ніяк не може побудувати храм, молячись в актовому залі на 2-ом поверсі старого будинку в якому стеля от-от завалиться.

1. Хо-Цзянг

З давніх оповідей відомо, що християни несторіанці з'явилися в цих місцях у 7 столітті, тобто раніш, ніж у багатьох європейських країнах. Видимо їхній праця не пропала, тому що європейський місіонер знайде саме тут вдячну публіку. Був тут єпископ у 14 столітті, трудився в цих краях теж талановитий італієць Маттео Річчі.

У кінці 19 століття в місті було 9 тисяч католиків. Сьогодні на месу ходить в неділю 300 чоловік. Інші не можуть вміститися в приміщенні, що в аварійному стані.

Храм, що був у місті, колись, зруйнували «боксери», бійці китайського повстання початку минулого століття.

У період японської окупації тут знаходилася семінарія і дехто зі студентів і персоналу по мученицькому загинув.

Отець Чао на питання, чому не має машини, маючи багатих парафіян, відповів відверто, що така політика в єпархії, щоб у всіх священиків була однакова зарплата, котру вони одержують від єпископа. Усі пожертвування ідуть у єпископське правління і там вирішують, як ними користатися.

Мене оселили до одного з місцевих католиків - багатіїв із клану, що зробив гроші, торгуючи з Росією.

Попросили в єпархії викладача із Семінарії, щоб оселився зі мною як перекладач. Єпископ не відмовив. У моєму розпорядженні протягом 5 днів було по черзі аж 2 ад'ютанти.

2. Си-Цун

Першого жовтня мене попросили прочитати проповідь. Я читав двічі: з ранку в селі, ввечері в містечку. Храм у Си Цун схоже як у Так Лу-Дао створений руками сільських людей дуже затишний і приємний, хоча неграмотно спроектований, та усе-таки з любов'ю оформлений. Ікони і полотна, як скрізь, мають європейські обличчя, хоча, безсумнівно, автор китаєць. Близько 100 посадкових місць. Два ряди тендітних дерев'яних лавок. Вежа 6-8 метрів.

Моя присутність порадувала чимало сільських людей. Після служби, на якій були присутні чоловік 40, я одержав 3 запрошення. Зайшов я до однієї бідної вдови, син якої працює помічником єпископа, і рідна дочка черниця, загинула в автокатастрофі. Були всего 10 хвилин, але священик сказав, що цього досить, щоб порадувати жінку.

Потім відвідали багатий будинок парафіяльного старости. Разом з ним поїхали ми в місто разом поїсти. По дорозі відвідали хазяїна ресторану , що був на службі і просив відвідати. Подарував він нам повний кульок пельменів.

3. Си Синг-Цуанг

Церква в Си Синг Цуанг дуже схожа на попередні сільські храми, у Си Цун чи в рідному селі о. Чао. Що помітно це величезна кількість статуй Серця Ісуса і св. Йосипа. Я зустрічав їх скрізь також як Лурдську чи Кармелітанську Богоматір.

Священик відвідує село раз на місяць, не дивно, що для людей це завжди свято, навіть якщо приїде серед тижня. У даному випадку нас запросили на річницю смерті батька багатодітної родини.

Ми відправилися в п'ять вечора, і мені здалося, що це придатний час служити Мессу в селі, однак нас повезли до родичів покійного і, розпитавши детально «що їсти будемо», жінки приступили до діяльності на кухні. Чоловіки, покурюючи сигаретки в дворі, мило спілкувалися зі священиком. Стало трошки нудно і навіть страшно, коли в черговий раз сівши за стіл, не побачили ми жінок, що трудилися для нас.

Їх знову змусили чекати до останнього і тільки коли пора було іти на Месу десяток господарок і дівчат накинулося на залишки від чоловічого бенкету, поїдаючи стоячи.

Покійний усупереч закону про одну дитину виховав 16 дітей, і живуть вони безбідно. Явно працюючі люди. Заробили собі машину мікронамиста, мотоцикл і кілька велосипедів. Крім ділянки землі тримають вони ще майстерню по лагодженню машин...

Господарок побачив я в церкві в новому амплуа, вони сміливо взялися керувати співом і співали настільки красиво, що довелося навіть розхвалити. Священик після служби викликаний ще до хворого, у мене виявився час полежати. У сільських храмах передбачено для цього місце в закристії. Вирішив відпочити від вражень але, глянувши на стелю, я ледве не крикнув, побачивши над головою великі очі невеликої ящірки, що прилипла ніжками до стелі.

4. Сян-Сян

Єпархії в Сян-Сян 150 років. Раніш столиця знаходилася в Си-Ли, 5 км від Хебейского Лурду, про який зібрався писати. Влади провінції Хебей, не запитуючи у Ватикану, розпорядилися, що в кожній з десяти областей повинна бути єпископська кафедра. З усіх 10-ти Сян Сян єдиний райцентр, що взяв на себе цю роль замість обласного міста Цан Джоу. Сян-Сян це «єпархія мати», усіх Хебейских диєцезій. У міру того, як росла кількість приходів і віруючих, із Сян-Сянскої єпархії, відокремлювалися чергові Вікаріати Апостольські, стаючи згодом єпархіями.

Один з феноменів цієї єпархії це кількість працюючих тут місіонерів це були винятково освічені люди, головним чином французькі Єзуїти. У їхньому числі всесвітньо відомий філософ і антрополог Тейяр де Шарден, що відкрив серед розкопок так називану «Пекінську людину». Це відкриття привело в захват науковий світ. Тейяр брав участь у численних археологічних експедиціях, але також був учасником створення Тян-Дзинского Університету, Музею та інше.

Викладав він також в Духовній Семінарії, що існує й до нині, звідки вийшли в світ сотні нових корінних китайських світил науки і духовної праці. Я довідався, що нині на рівні нижчої і вищої семінарії учиться близько 100 кандидатів до священства, Звичайно раз зважившись, вони не залишають духовний сан, буває тільки, що після нижчої семінарії ідуть в іншу єпархію, більш нужденну в покликаннях.

У Сян-Сян раніш трудилися черниці з Франції, Канади і навіть з Угорщини. На цій традиції виросла місцева конгрегація, що нині процвітає, маючи 300 сестер і величезну кількість соціальних проектів, в основному сільські клініки під керівництвом сестер як основного персоналу.

Слід зазначити, що китайські влади, що відкрили границі для всякого роду бізнесу і надалі блокують присутність якихось закордонних священиків чи орденів місіонерів.

Єпископ не посоромився сказати, що офіційно не можна йому вести ніякого місіонерства чи навіть гуманітарної діяльності. Усе робиться через приватну ініціативу. Фонди й установи якими керує церква, реєструються на приватних осіб, словом усе це ми вже проходили при радянській владі в тій же Польщі. Проте, у Хэбею я побачив чисто польський феномен процвітання церкви в умовах тотальних заборон. Як і в нас, так і тут життя проходить за принципом» влада собі і ми собі». Не виключено що, і місцеві комуністи по великому рахунку залишилися «підпільними католиками»...таке явище існує навіть у Японії.

Серед підпільних церковних проектів варто перелічити будівництво сільських шкіл, доріг і навіть артезіанських колодязів з питною водою. Фінансують усе це, як правило «частки обличчя» в образі тайваньских, гонконгських чи філіппінських священиків, що у свій час емігрували з Хебея, але про свої рідні села як видно не забули, залишаючись спонсорами.

У єпископа на черзі до рукоположення 10 студентів, що закінчили Семінарію, не тільки місцеву, але і престижні Філіппінські Університети. У нього вистачає покликань, тому він не квапиться рукопокладать, вправляються як маленькі «у слухняності». По великому рахунку ця єпархія не тільки не має потреби в місіонерах, вона сама готова їх відправляти, хоч у Росію, хоч в Африку хоч на Україну. Імовірно, ніхто туди не звертається, а насправді в довоєнні роки існувало в Хэбеї сильне відділення «Propaganda Fidei», що готувало місіонерів за кордон Китаю, от так!

Священики Хэбею у великій пошані серед народу. Був я свідком характерної сценки, що розігралася на китайському «посаді Гаї». Мова йде про те, що на великих трасах необхідно вносити плату за проїзд. Коли підійшла наша черга, мій друг Чао в «колоратці», поклонився, заявив що він місцевий «шин фу», відхилився, шлагбаум підняли, і ми проїхали…безкоштовно!

5. Повстання боксерів.

П'ять днів я проживав у богатенького, але простого католика-бізнесмена по імені Бо-Хун, нарешті, його рідний дядько, а мій лікар забрав мене в рідне село, тобто в Хэбейский Лурд.

Містечко Фангеда, у якому 150 років тому працювали два Єзуїти, родом з піренейского французького Лурду. Вони примітили в декількох кілометрах від Фангеда горбкувату місцевість, що віддалено нагадувала їм батьківщину. Туди вони ходили гуляти, щоб убити ностальгію. Згодом установили там статую Богородиці і поділилися з людьми своїм секретом. У ту місцевість стали стікатися і прості китайці, вражені красою статуї і ландшафту. Легенда про те чудесне село вразило настільки, що коли гримнуло анти-европейское повстання, його вістря торкнулося також перетворених, сільських католиків.

Стали вони у великій кількості стікатися саме туди до Богородиці. Усі говорить про те, що інтуїція їх не підвела. Говорять, що 2000 людей і декількох священиків із зони діяльності «заколотних боксерів» втікши у Фангеда, зберегли собі життя. Після цих подій Єзуїти викупили 7000 гектарів землі і подарували біженцям, що залишилися жити на порожнім місці навколо статуї, назвавши нове селище Лурдом. Згодом у єпархії визнали надприродні властивості місцевості, оголосивши Лурд місцем паломництва.

На Лурд крім «культурної Революції» звалилася ще одна стихія: повінь. Моторошна повінь поміняла ландшафт і змила старе селище. Пам'ять, однак, збереглася й у нових умовах «китайської перебудови».

Місцеві люди, по новому, ближче Фангеда, побудували новий грот, новий храм, і нове селище, ЯКОМУ ПРИВЛАСНИЛИ ВСЕ-ТАКИ ТУ Ж НАЗВУ ЛУРД!

6. „Lading Misa”

Весь тиждень річницю «Жовтневої Революції» відзначають бездіяльністю. Закрито всі державні установи, у тому числі й аптеки, у яких приймає пацієнтів мій лікар. Щоб продовжувати процедури я поїхав з ним разом, не знаючи, що побачу стільки цікавого.

Кінець моєї поїздки випав на Свято Богоматері Святого Розарію. Місцевий священик, що живе у Фангеда, і обслуговує також селище в Лурді.

Вирішив він очевидно скористатися з нагоди і сам віслужил дві вечірні меси саме в Лурді, мене залишив у костьолі у Фангеді служити Латинську Мессу. Спочатку я був ошелешений. У приході не було нових літургічних книг, однак, заспокоївшись, з радістю помітив я, що всупереч легендам про стільки багатьох літургічниих реформах Ватиканського Собору, літургія Святої Меси не так вже сильно змінилася. Перегортаючи книгу, видану у Франції в 1922-му рокці і стерту від численних користувачів, намагався я уявити собі всіх цих колишніх місіонерів, їхні долі і страждання в роки гонінь.

Месу ніхто особливо не рекламував, прийшло як звичайно із селища в 1000 чоловік, близько 300 віруючих і мені ніжки гнулися від хвилювання, точно так само, як під час першої Меси в Польщі 15 років тому. Миссал мінистранти, видно так навчені, поставили на «старому вівтарі» де як пам'ятаю в раннім дитинстві, стояли такі високі свічки, що сакристиан ходив з довгим ціпком, щоб дістати гнотика, бажаючи їх запалити чи згасити. Вразило і те, що сільські люди, нітрохи не здивовані, красиво відповідали і співали грегорианский «санктус» і «Аньус Дэи», саме аньюс, а не «Агнус», очевидно запам'ятався французький стиль вимови латинських текстів!!! Після служби оточила мене групка жінок похилого віку, і дітей просячи просвятити медальони, і благословити кожного окремо. Мені здалося, що моє обросле обличчя якимось дивним образом, асоціюється в цих сивих китайських голівках, з фізіономіями європейських місіонерів, котрі зустрічалися їм у дитинстві. Я незаслужено одержував подяку за їхню працю...

На небі стояла прекрасна повня, і я намагався собі уявити, як же проходить престольне свято в «моєму Артемовську», що уже не мій адже там отець Олександр і люди, вперше по сьогоденню, мають постійного пастиря.

7. Екзамен з латині.

Варто нагадати, що в багатьох костьолах Пекіна й у глибинці старша генерація священиків китайців і донині з захопленням молиться на латині. Вони можуть навіть спілкуватися на цій забутій в Європі мові.

Мені довелось в цьому переконатися. Зустрівши в Сян-Сян дідка, батька Фана, на колясці вирішив я підійти і потиснути йому руку. Той руку не відпускав поки я не заговорив з ним на ламаній латинській. У мене постійно вискакували італійські слівця, проте ми зрозуміли один одного і розсталися друзями зі словами: „oremus invicem”.

8. Лурдський грот

Селище Лурд відвідував я тричі, тобто щодня. Уперше на прохання доктора я святив у порожнім полі могили предків.

Виявляється, китайці з захопленням освячують ці мурашники. Цього разу на одній з могил стояв старий перекошений хрест.

Подорожуючи туди, з боку помітив вежу храму, і білу статую.

Я попросив відвести мене туди. Храм виявився звичайним сільським саморобним костьолом. Лише розміри вражали. У Фангеда могло одночасно молитися 1000 чоловік, але це головний храм а тут начебто філія, але все-таки на 500 посадкових місць.

Виявляється, на «травневе паломництво» стікається сюди до 10.000 чоловік з усього Китаю.

Грот як і храм саморобний, більше всего вражали статуї на огородженні. Кожна з 16 статуй близько 3 метрові висоти. Представляють вони крім 12-ти Апостолів ще 4-х заступників місії: святу Терезу і трьох Єзуїтів: Ігнатія Лойола, Франциска Ксаверия і Маттео Річчі.

9. Лурдська клініка

Наступного візиту у Лурд ми відвідали клініку віддалену ще на 2 км від грота.

Клініка містить більш ста пацієнтів у декількох корпусах. Опікує їх 12 сестер черниць китаянок. Вони були ошелешені візитом іноземця, але все-таки показали мені свій бідний заклад.

Почав я з каплички на 100 чоловік. Потім відвідав кілька палат, відомого мені із села Так Лю-Дао зразку...черниці такі ж, виявилися дуже привітними. Повели в город, почастували яблуками зі свого саду і «хэбейскими сливами», що зовсім не сподобалися мені.

Повертаючись, відвідали одну родину, що проживає в дійсній, глиняній «землянці».

Стеля зроблена із кривих нечищених брусків з корою. На все це накинуто солому і бамбук. Отут я зрозумів, чому усі собаки Хэбея такі худі. Такими худими бувають тут і люди. Їм і нині немає чогось особливого, крім названих слив, кукурудзи і гороху, що отут рясно росте.

Я був зворушений, коли ці бідні люди знайшли у своїй печері найсмачнійший у світі мандарин і яблуко. Я не посмів відмовитися, і з’їли ми швидко з дитиною вдвох цю смакоту. Обличчя батьків сіяли.

З дорослими мені спілкуватися важко, узяв я малюка на руки. Спочатку трошки шарахався від запаху сечі і брудної мордочки цього католика, поборовшись із бридливістю, подружився я з ним і здається, що він зрозумів усі дитячі ігри, що я йому розповів по-польськи!

Підсумки

Усупереч першим моїм оптимістичним спостереженням щодо пияцтва в Китаї, побачив я що не все так солодко! Люди пиячать і тут...

Можливо причина цьому свята, можливо приводом для пиятик сталв мій приїзд, не бажав я цього, але так вийшло.

Я не бачив у ці дні чистеньких пекінських автобусів ні під'їздів. Люди в глибинці репетують без приводу, плюються, гаркають без кінця. Курять прямо в автобусі, що смердить як туалет. Схожий сморід стояв у під'їздах, словом «радянський варіант», нове для мене було те що, народ не соромлячись, пускає газ, голосно пука.

У ресторанах люди кидають сміття на стіл і під себе, куди попало і, наливаючи рисову горілку, чи пиво не дуже піклуються, щоб потрапити в отвір склянки. Хтось скаже: одні мінуси, не треба було їздити туди. Я відповім: тому що в Лурдській землянці всі ці недоліки затьмарювала сердечність цих людей їхня повага до церкви і непідроблена любов до духівництва…

О. Ярослав Вишневський

Ho Jiang – Xian Xian – Fangeda, 23 жовтня 2006