ПАРАФІЯЛЬНІ БУДИНКИ В ПЕКІНІ

У половині вересня я освоївся з Пекіном настільки, що міг вільно переміщатися в будь-який кінець столиці і навіть у передмістя. Тричі мені вдалося побувати на квартирі в різних священиків...

Відвідав я чергові 3 костьоли. Потоваришував з юним органістом з Гонконгу.

Відважився запитати про католицьке підпілля.

Відповідь була дипломатична. Ніхто не заперечує. Навіть у Пекіні вірні Ватикану католики зустрічаються і моляться підпільно.

Удалося дістати трохи брошюрок з офіційною статистикою Пекінської децезії і, нарешті, що мене дуже радує, я дістав згоду продовжити відпустку й одержав необхідну для цього нову візу.

Уперше відвідав китайське кіно...

Був для цього привід, крутять саме китайський історичний фільм «Банкет».

На моєму «Тенчовому селищі» проходили голосні змагання «China Open», юрби юнаків відвідували Гуан Цай Лу, щоб подивитися зірок великого тенісу з усього світу. Приїхав грати кіпріот Багдайтис, Анчич і Любчич з Хорватії, француженка Моресмо...це все спортсмени першої рейтингової десятки у світі.

Найбільше, однак, приїхало російських тенісисток. Вуличні «коники» спробували продати мені квиток на змагання, але я не дозволив себе спокусити, дивився теніс по телебаченню по п'ятому «спортивному» каналі. Це мій улюблений канал. Тому, що в радянські часи, а тут нині, істину можна знайти лише в передачах про спорт і погоду, все інше це « парт-агітки» про великий ривок Китаю і безглузді, дурнуваті « разважалки».

По Інтернету довідався я про випади проти Понтифика.

Я зробив пару нових спостережень про душу народу, це з нагоди візитів у три язичеськи храми столиці.

Щодня продовжую процедури «Східної Медицини».

1. Свята Тереза з «синього костьолу».

Після ранкової Меси у святого Йосипа на Ван Фу Цзин, побіг я в закристію запитати о. Ллю адресу костьолу святої Терези. Так як він був сильно зайнятий, тому познайомив мене з деяким парафіянином, що у поспіху намалював мені по-китайському адресу на обкладинці молитовника. У той час підійшов до мене мій доктор, з яким найчастіше виникають складності в спілкуванні через мовний бар'єр. Один юний китаєць Шенг, що говорить французько, пояснив мені, що знайти місцевість буде складно і взявши мій молитовник зник. Як з'ясувалося, вирішив порозпитувати людей як туди потрапити.

Я сказав йому, що варто взяти з нами доктора, він звичайно супроводжував мене в таких поїздках. Однак він цурався, і я не знав, що з ним відбувається. З'ясувалося, що він виглядав Стефана, китайського студента з Пресвітеріанської Семінарії, з яким ми познайомилися недавно, і він теж став пацієнтом доктора Фана. Лікар умудрився запросити його як перекладача. Раптом Стефан з'явився, і нас стало четверо. Стефан (хрещене ім'я), хлопець із провінції Шанси, що непогано володів англійською мовою, це типовий китаєць з великою голівкою на тендітному тулубі. Зізнався, що довелося втекти з вранішніх молитов і, що ризикнув заради мене і, що, можливо, будуть у нього неприємності.

По дорозі багато розпитував, особливо про статуї і про розарій. Як зміг так пояснив, але все-таки для протестантів це завжди проблема.

Ми їхали на південь Пекіну тролейбусом 108. На останній зупинці пересіли на автобус 8.

Десь на рівні ЗД вокзалу автобус повернув у напрямку міської стіни збереженої з древніх років. Зненацька ми залишили автобус і опинилися на гучній вулиці. Стефан перший помітив табличку з написом «південний синій храм». З'ясувалося, що так офіційно називають наш костьол китайці.

Пішли ми по вузькому «Хутонгу» серед юрби торгашів часу від часу запитуючи дорогу.

З'ясувалося, що ми пішли в невірному напрямку. Довелося повернутися і піти по рівнобіжній тихій, непомітній вуличці трохи вище.

Невисокий горбок, на якому розміщений храм, допомагає помітити його серед інших низьких будівель.

Була десята година. По буднях свята Меса в сім ранку, по неділях додатково у вісм. Народ уже розбігся, але храм усе ще відкритий.

Зовні він дуже нагадує ялтинский костьол і в де чому костьол у Пермі на Уралі. У Польщі є такий храм на Лагевниках у Кракові, там, де склеп із труною святої Фаустини.

Пекінський костьол бідний як всі інші, але чимось усе-таки своєрідний.

Дуже затишний, немає поспіху і шумливої юрби. Відповідно до китайської назви синій дизайн храму заспокоював, величезних розмірів ікона св. Терези заповнювала собою всю стіну Пресвітерію.

Ікона зроблена за технологією вуличних рекламних стендів, це повним безглуздям виглядає в межах храму. Тут однак, гармонійно заповнювало простір храму. Тереза і тут начебто реалізувала свою мрію трудитися місіонеркою, посилаючи нужденним молитви як пелюстки небесних квітів.

Її молитва відчувалася й у моїй справі. В чотирьох ми складали солідну багатомовну делегацію...

Чутна була французька мова, англійська і китайська.

Катехизаторка почувши французьку мову, заметушилася. Їй явно сподобався юнак Шенг. Швидко знайшла священика, і той без вступів затяг до себе в офіс.

Мені раптом згадалися часи, коли після служби завжди настоятель чи вікарний священик запрошували до себе попити кави.

У мене були два перекладачі і лікар.

Вони швидко пояснили, хто я і чим займаюся в Китаї.

Настоятель, як багато середнього віку китайців, щільний круглолиций усміхнений чоловік.

Вислухавши все, раптом з тугою згадав про невідкладні справи, вибачився із сигареткою в руці, узявши катехизаторку, можливо кудись пішов на обід.

Наш доктор, не розгубився, згадав, що помітив ресторан неподалік і нас теж туди потягнув із собою.

Так, у цьому приході проводять уроки французької мови для дітей.

2. Протестанти з Чонг Вен Мэн

Кухарі ресторану, що розмістився прямо на узбіччі дороги пригощали народ повними тарілками великих розмірів макаронами. Стефан пояснив, що це типове блюдо в нього на батьківщині в провінції Шанси, треба неодмінно спробувати...

Шенг відмовився їсти і пішов додому.

Залишилося нас трьох і цілий «божий» день по переду.

Цікавість підказала мені попросити Стефана відвідати протестантський храм по сусідству. Розповів він по дорозі, що там керують приходом Джилинські етнічні корейці.

Треба було обійти великий офісний центр, що нагадує зовні храм, але в Китаї поки таких грандіозних будівель християни не мають.

Каплиця захована за звичайними частками воротами хутонга. При вході привітні жінки.

Безліч будиночків для різного роду допоміжних офісів, кіоски з літературою. Там купив я собі за 50 юань двомовну английско - китайську Біблію. Увійшовши в храм, помітили ми розміщені по колу ослони на 500 чоловік.

У вівтарній частині безлад, безліч естрадних інструментів і піаніно.

Поруч вхід у другий зал традиційно рядами стояли лавочки на 300 посадкових місць. Біля роялю групка юнаків, що розспівують релігійні пісні. Люди пересувалися з одного залу в інший, не звертаючи на нас уваги.

Поцікавилася нами лише в дворі пасторша по імені Еммануїл.

Послухавши моїх супутників, що по звичці, почали говорити все теж, що священику у святої Терези. Вона спробувала заспокоїти мене розповідаючи історію своєї хвороби не менш страшної чим моя, про тім як відвідавши сотні лікарів нарешті стала просити Бога про лікування і ВІН не забарився. Типова здавалося б солодкувата протестантська історія, але для таких як я це дуже потрібне свідчення після якого, взявши за руки своїх супутниць стала вона прямо на вулиці молити Бога про здоров'я для мене...!

У цей день побували ми ще на квартирі в одного священика з храму святого Михайла. Храм був по сусідству із протестантською громадою, тому пішли ми пішки. По дорозі Стефан зізнався, що розарій у руках Марії нагадує йому буддійські чіткі і дивує, як можуть ними користатися християни.

Постукалися ми до священика. Це 50 літній сонний чоловік, у якого мої друзі спробували третій раз привернути увагу до моєї персони і побачити гостинність, не вийшло. Помітивши, що і ми утомлені приніс нам 3 пляшки мінералки, що випили ми, стоячи, розглядаючи дивну кімнату без прихожої з маленькою кватиркою письмовим столом і шафою з колекцією капелюхів. Під стіною три великих розмірів акваріумами. От чим розважається мій колега, подумав я і, спробувавши видавити з нього хоч слово, ми не барячись, пішли. Так неділя, обідній час, не кращий випадок для візитів.

У катехетичних залах проводять уроки англійської. Заговорив з нами про це якийсь австралієць, що супроводжував викладачку на уроки. Він був у гарному настрої, у нього був час і бажання з нами поспілкуватися. Саме він пояснив мені, як справи з місцевою корейською діаспорою, що дійсно «орендує» по неділях костьол для корейської меси раз у тиждень, але не вона, як мені раніш здалося, боролася за повернення храму і не вона є хазяїном храму. Тут теж черговий раз зрозумів я, що латинь у Пекіні усе ще виживає і непогано. Тут служать ранком на латині щодня.

Біля храму знаходиться зупинка автобусу 803.

У цей день 18 вересня мені стало гірше. Вибачився я перед доктором і Стефаном, у яких усе ще зберігалося бажання продовжувати прогулянку, і сівши на автобус, повернувся я, за прикладом пекінських священиків, по дрімати «після роботи».

3. Кармелітанська Богоматір

Три дні я не залишав квартиру. Зайва активність позначилася поверненням хвороби.

Потроху з'являється острах перед голковколюванням. Спочатку це було настільки інтригуюче, що і біль не відчувався. Моє начальство довго не відповідало на прохання продовжити відпустка, це було болісне чекання. Термін старої візи минав, і треба було вживати заходів.

Тим часом проходили змагання «China Open», намагався не пропускати передач по ТВ.

Варив собі вермішель і складав спогади з дитячих років. Лікар став хвилюватися. Подзвонив у четвер і я пообіцяв що в п'ятницю з'явлюся знову на процедури.

Повернувшись до активного способу життя, я відчув повернення сил.

25-го вересня, після служби, сіли ми на автобус 111, яким добралися до храму Божої Матері з Гори Кармель.

Уперше розглянув я відкриті рані китайської церкви в образі недавно повернутого костьолу.

Зруйнованої вежі тут так і не встигли відновити. Фасад зіпсований виродливою прибудовою попереду храму. Гора скляних «останків» від, безсумнівно, прекрасних вітражів. Я покопався в цій горі сміття і знайшов собі придатний зразок «на пам'ять».

Частина вікон, тимчасово засклена товстими аркушами твердого скла, що тримається «на слові честі», частина вдруге повилітала.

Усередині храму помітні на швидку руку зроблені ремонти, заклеєні, але не зафарбовані плями шпал, що залишилися на пам'ять про існування, що підтримували конструкцію штучного другого поверху.

Усього цього догадався я, згадуючи «мій» Український Артемівський храм. Ті ж самі рани довелося лікувати в костьолах Москви чи Харкова, Мінського кафедрального, не перерахувати...

На хорах вправлялися співаки, серед ослонів порожнього храму самотньо одна жінка про щось переконувала смутного юнака. У Пресвітерії відносно невелика ікона Божої Матері, лік якої губився, коли розглядати з далечіні, з боку входу. Нові стояння хресного шляху як у всіх китайських костьолах повішені проти годинникової стрілки.

Стиль костьолу той же, що у святої Терези чи святого Михайла: нео-готика 19 сторіччя.

Хотів я цим завершити недільну подорож, однак лікар настояв, щоб підійти до священика і повторити досвіди минулого тижня.

Круглолиций священик мого віку виявився надмірно зацікавлений і гостинний. Бажаючи довідатися побільше покликав Антонія, юного органіста, родом з Гонконгу, що послухавши мою розповідь, вірно передав священику. Прослухавши про Сибір, потис мені руку, говорячи, що поважає людей, які живуть у таких суворих умовах життя.

Намагаючись з'ясувати, чим харчуюся, зрозумів раптом, що немає чимось мене почастувати і попросив Антонія відвести мене в ресторан.

Саме за столом у ресторані став я тактовно розпитувати Антонія про католицьке підпілля. Хлопець недавно переїхав з Гонконгу, і місто ще погано знає. Не став, однак заперечувати, що серед його знайомих парафіян, трапляються такі, котрі періодично «пропадають» і згодом з'ясовується, що стали відвідувати підпільні Меси.

Розповів теж, що є ієрархи в Шанхаї і Шанси, яким вдається одночасно налагоджувати стосунки з католиками патріотами і підпільними, вірними Ватикану. У свою чергу відомо, що Ватикан з огляду на китайську дійсність, визнає деяких ієрархів патріотів канонічними єпископами католицької церкви. Не підкоряються лише одиниці.

На цьому я обірвав бесіду, не бажаючи бентежити юнака, що можливо з трудом влаштувався на роботу і зайвими розмовамии з незнайомим іноземцем міг ризикнути своїм майбутнім.

Попросив я його допомогти мені визначити адресу і маршрути автобусів, щоб добратися до нових невідомих мені ще храмів у передмісті Пекіну.

Довідавшись трохи я вирішив, що поїду в самий віддалений на північ прямо зараз.

4. Христос Цар у глибинці

У брошюрці подарованій мені вікарієм - священиком костьолу Святого Йосипа, карта приходів складена так, що передмістя, здається, розташоване неподалік від центру. Доктор попереджав, що їхати прийдеться 3 години. Натхненний теплим прийомом в приході Кармелитанскої Богородиці вирішив я не відкладати поїздку на «потім». Наближається осінь, хто знає, скільки часу мені ще в Китаї залишатися. Хотів переконатися про те, як живеться «сільським католикам» у Китаї.

У книжці прочитав я серед іншого, що єпископ править єпархією з 1979 року. На знімку з єпископської хіротонії з 1979 року він виглядає 30–ти літнім чоловіком. Це третій подряд єпископ Китаєць(усі попередні європейці) і перший після «Культурної Революції». Читаючи між рядків можна догадатися, що його хіротонія не була погоджена з Ватиканом.

Однак можна в книжці знайти фотографії зустрічі, що ілюструють, з ієрархами того рангу що кардинал Кім з Сеула чи кардинал Син з Надили. Говорить це побічно про те, що питання дозволене.

Зусиллями єпископа повернута більшість старих пекінських храмів. Його єпархія це місто Пекін і всі прилягаючі поселення передмістя, тобто Великий Пекін.

Виховав він 40 юних священиків, відкрив нову Єпархіальну Семінарію, відправляє своїх священиків учитися закордоном. У єпархії є кілька десятків черниць. Немає тут Каритаса, але існують соціальні проекти: є клініки, будинок старих, табори для бідних дітей. У нього багато успіхів, але як і раніше, саме він очолює «Асоціацію Католиків Патріотів», що ставить його в пряму залежність від світської влади й ускладнює відносини з Ватиканом.

У книжці знайшов я наступну статистику:

20 приходів, 50 священиків, 50 тисяч католиків у єпархії, 5 мільйонів у всьому Китаї.

Більше всього католиків живе на південному-заході Пекіну. Є села, у яких від 80 до 100% жителів католики.

Є таке селище теж на півночі. З його вирішив я почати.

Їхали ми автобусом 919.

Виявляється, маршрут закінчується, а Пекін ще тягнеться.

Ми проїхали кілометрів 80 трасою швидкого руху іноді заїжджаючи на зупинки. Траса дуже мальовнича. Мої розрахунки підтвердилися. У глибині душі я сподівався побачити «Велику Китайську Стіну» і не помилявся. На верхівках білих скель невисоких гір виднілися дивні спорудження. Як гребінець на голівці півня приймає форму голови, так і китайська стіна задкує нагору і вниз по хребті гори.

Ми рушили в 15.00. Було світло, усе можна було розглянути як на долоні. Ділянка близько 30 км Стіни з безліччю веж супроводжував нашу подорож, розглядав я їх із захопленням.

Це було прекрасно, але ще гарніше, коли поверталися ми вночі попуткою, що щоб заощадити не їхала платною автострадою, але звивистою старою дорогою паралельно до красиво освітленої стіни.

Селище Йонг Нинг ми знайшли спасибі зацікавленій таксистці, що за невелику плату довезла нас чергові 20 км і навіть сама побажала відвідати сільський костьол. Вона ж довезла нас назад на автостанцію.

Містечко виявилося казковим, прямо як кадр з історичного фільму чи картини. Низькі будівлі, високі стильні ворота, широке кам'яне шосе. По дорозі ряд різних крамниць, храм, захований в одному з вузьких хутонгів.

На картинці храм виглядає як кафедральний собор. У природі, однак, він маленький, але затишний костьол на 150 посадкових місць. Стеля тримається на декількох товстих стовпах нерегулярної форми.20 хвилин проведених там відвело мої думки далеко від дійсності.

Коли ми приїхали, храм був закритий, а священик у від'їзді. Знайшли ми незабаром старосту, що чемно відкрив і терпляче чекав, поки гості молилися.

Цей храм теж сильно постраждав у роки «культурної революції» він прямо таки змушував молитися.

5. Китайський ОВІР

Як людина позбавлена колись російської візи, до всякого роду прикордонників відношуся з трепетом, крайньою тривогою і презирством.

Одержавши, однак, благословення начальства залишатися в Китаї до кінця року довелося мені відвідати Пекінський ОВІР...

Я був украй здивований, простотою і ввічливістю людей, що там працюють, а також красою приміщень. Це щось на зразок сучасного аеропорту: просторі чисті зали, електричні сходи. Черги, щоправда, довгі, але на 2-3 хвилини. Подача і прийом документів майже без зайвих слів вводяться дані в комп'ютер, протягом 5 днів відповідь!!!

Ніяких лементів залякування чи хамства.

6. Банкет

На фільм потрапив я випадково. Іноді скорочують маршрут і я сів у такий автобус, що начебто в моє селище, але, попросивши квиток, раптом чую «ПУ ТАУ»...

Після таких слів варто вийти, і чекати наступний автобус.

Я вирішив проїхатися по скороченому маршруті, і далі прогулятися пішки. На трасі прогулянки трапився мені храм Небесного Бога, чи скоріше Бога Небес «Тьен Тан», пройшов я весь парк, що оточує храм, і зявився напроти кінотеатру, де рекламували голосний історичний фільм «Банкет». Запитав я, коли сеанс, сказали: через 5 хвилин, узяв квиток за 5 доларів (35 юань.) і сів наприкінці залу подалі від хрустких упакувань з попкорном ненажер. Публіки небагато, чоловік 40 у залі на 300 місць.

Фільм зроблений акуратно в угоду яак західного, так і місцевого глядача, але все-таки Китайці, чомусь не «клюнули» на ажіотаж, а може бути, тут усі фільми так відвідують, не знаю я місцевих уподобань.

Побачив я інтригу схожу на Гамлета Шекспіра в східному оформленні. Небагато театру, боротьби і романтики. Хтось помітив, що фільм зіграний у трьох фарбах. Початок люди одягнені в біле це жалоба, потім у червоне це прагнення, потім у чорне це помста...для сходу гра і значення фарб інакше сприймається, ніж у Європі!

Сеанс завершився в 9 вечора, і я втратив останній автобус, довелося пересаджуватися на декілька автобусів схожого напрямку. Усе такт варто ризикувати.

7. Великий теніс

Змагання «China Open» тривали аж 3 тижні. Моя вулиця за цей час стала дуже гучною і красивою.

Колоритна юрба болільників красувалася по окрузі по дорозі на змагання. У повітрі високо літали дві великі зелені кулі зі спущеними вниз стрічками заповненими текстом, що рекламував подію.

Багато юнаків безкоштовно роздає віри, на яких надрукований хитро календар змагань.

Спочатку боролися чоловіки.

З ганьбою програв мало відомому Тайцю Росіянин Давиденко, що намагався собі «зробити марку» афішуючи присутність своєї «girl friend» деякої Насті чи Наташи, присутність якої нібито підвищує його боєздатність... Вийшло, однак, не так як хотілося.

До фіналу добрався кіпріот Багдайтис і Хорват Анчич, серед жінок Моресмо і Кузнєцова. Остання, без гучних рекламних заяв, ведучи себе скромно і порядно, одержала несподівану перемогу.

Болільником став я в дитинстві. У жодному виді спорту мені не везло, залишалося лише блліти за везунчиків.

У Китаї боліти модно, тому що Олімпіада не за горами, і вийшовши на вулицю, ти ніяк не можеш забути, що змагання будуть у Пекіні, і що будуть вони незабаром. Одне лихо, що спортсменів світового рівня в Китаї не так вже багато. Боюся, що задоволення від багатьох перемог, вони не одержать.

8. Великий Папа і карлик Пу…

Довідався я з Інтернету дві речі.

По перше, десь у Баварії Понтифик «скривдив» мусульман користаючись цитатою з 14 сторіччя.

По друге, знайшов я що «скромно» на нікого не показуючи пальцем, п-н Путін розкритикував «церковних лідерів», за нестримані заяви.

На Україні в період Помаранчової революції нестриманих заяв із Кремля чули ми настільки багато, що де які журналісти назвали їхнього автора «розлюченим московським карликом» чи просто «Паном Пу»...

Отож ця маленька по вдачі небагатослівна людина, «, що замочив» у море крові мусульман Росії, що вигнав із країни протестантських і католицьких лідерів , що закриврота вільній пресі, вирішив провчити Великого Папу , людину, що має незаперечний авторитет і ерудицію, що можна,а чого не можна говорити «віруючим людям». Так, уроки як потрібно мовчати, уміє він давати.

Так, рисою цього Понтифіка є простота і відвертість, по чоловічому, ставить він питання і не нянькается. Це теж риса нашої церкви, що не догоджає ще з часів Іоанна Хрестителя правителям і багатьох Іродів бере на вістря критики, ризикуючи своїми привілеями і маєтками, у Китаї подібна дилема. Частина вірних Ватикану ієрархів відсиджується роками у в'язниці тільки за одне бажання бути поза політикою, тобто не залежати від капризів доброго дядечки на престолі.

Свобода слова і совісті це речі, з якими на Сході не вважалися, і навіть зараз складаючи цю статтю, залишаю я більше між рядків, ніж говорю прямим текстом.

9. Буддійський Ченстохов

Відвідуючи Йонг Хе Гонг, що особливо прилягають до буддійського монастиря вулички одержав я враження начебто тут престольне свято, що триває нескінченно.

Майже всі ларьочки пропонують те саме «буддійський ширвжиток». Атмосфера Ченстохова не порівнянна. Тут, однак, повернулася до мене далеким відлунням. Виходячи зі станції метро, побачив я раптом дві стрункі блондинки, що йшли по сходах мені на зустріч. Я тільки, що перебирав у думках країни з яких могли вони сюди приїхати (Австралія, США, Великобританія), але раптом у розмові почув я рідний вигук «ОЄЙКУ!!!» типове для польських школярок. «І тут є наші», подумав я насилу стримуючись від бажання до них пристати, благо що час прийому в лікаря саме підходив і не можна було втрачати ні хвилинки.

Інший раз, побувавши тут, вирішив я ввійти усередину монастиря. Треба отут купити пластмасовий магнітний квиток за 4 долари (35 юань). На площадці біля входу побачив я колоритного чоловіка з пропорціями і зовнішністью Уінстона Чэрчілля, отут я був упевнений що це «жирний до неподобства американець» у коротких шортиках і з білою відчайдушною кепкою, і червоними щічками. Уявіть собі, і він взявши у своєї тендітної супутниці фотоапарат заговорив як «пшек рідний» по-польському: «дай зроблю тобі знімок».

Монастир ввійшов у книгу Гіннеса, спасибі одній статуї Будди, що з одного шматка сандального дерева має висоту 10 метрів і ще 8 униз під землею.

Статуя знаходиться під дахом невисокого спорудження і немає потрібної перспективи, щоб розглянути велетня, треба стояти біля величезних стіп сильно задерши голову до сліз тільки тоді де що можна побачити.

Територія монастиря гектарів 10 і усередині по периметрі прямокутник під дахом, поділений на кімнатки виконуючі роль допоміжних каплиць. Є одна, у якій Лама медитирує эзотерику, навпроти, для экзотерики, є навіть зал для «медитації» математики. З півдня на північ, по прямій, усередині прямокутника знаходиться 7 солідних храмів.

За формою, усі вони як китайські ворота. В усіх 7-ми іпостасях Будди. Є навіть Будда від «здоров'я» чи «довгого життя». В останньому, самому великому храмі, згадана статуя. Подібність з Ченстоховом тут забезпечує наявність юних послушників. Нарахував я чоловік 50, а то і 100. По одному іноді і по 3 у кожної «капличці» і храмі. Їхні ряси коричневого кольору, дуже схожі на францисканську форму. Зрідка можна зустріти регулярних ченців у жовтогарячій формі тібетського зразку з вишневою накидкою.

Схоже, як у Паризькому соборі Нотрдамской Богоматері моляться отут мало, усе захоплено туристами.

На вхідних дверях пам'ятка, що сповіщає, що від руйнування храм вцілів спасибі Чжоу эн Лаю.

Надав він храму статус музею і поклопотався про реставрацію.

Ото плата за збереження храму, начебто залишився, але тільки почасти як храм по великому рахунку це все-таки і надалі музей.

Став я навіть обчислювати в голові, що краще, повна розруха і відбудова з нуля віри без компромісів чи такий маразм за рахунок збереження архітектурного спорудження.

Хоча й у католиків зустрічаєш схожий компроміс і в протестантів не все так гладко, однак, у них хоч якесь то релігійне повноцінне життя, а тут одні спогади.

Відзначив я що крім цього монастиря в столиці «буддійської імперії» мабуть, більше немає буддійських храмів, у всякому разі, не впадають в око. Дивно було навіть те що побудований він у 18 сторіччі, невже так багато часу знадобилося тибетцям щоб добратися до столиці а може розповіді про буддизм у Китаї про його чільну роль це тільки міф!!!

Ченці поводяться скромно, так часом зустрінеш одного на вулиці і радієш, усе-таки воля є!

Іншого разу біля входу перед 5-ти «зірковим» готелем помітив я ченця обваженого чотками і солідним животом. Чекав він таксі в оточенні свити. От він, подумав я «Буддійський єпископ».

10. Даосизм „a la Lichen”

Потягнуло мене на порівняння.

На трасі автобусів 858, 855 чи 846, якими по вівторках і суботах добираюся я на процедури, знаходиться зупинка Шен ла Цзе, там помітні солідні ворота і вхід в монастир, що показався мені буддійським поки не зайшов я усередину.

Тут теж улаштували музей, квиток, однак був паперовий не пластмасовий. 3 долари (25 юань).

Храм створений у роки коли в Пекіні (раніш Даду) улаштували столицю тобто в 14 столітті.

Однак, храм не буддійський як здалося. Це головний храм Лао Цзи, засновника Даосизму.

Тут теж площадка гектарів 10, але ажіотаж не такий, туристів менше й охоронці не ченці, світські в зелених формах.

В вхідних «воротах два дракони» тигр і ящір, головні символи Даосизму й улюблених персонажів китайських легенд. Далі 10 «генералів» відповідальних за моральність. У кожного своя символіка і специфіка. Також ціла ієрархія помічників.

Перед першим храмом праворуч і ліворуч дві конячки з каменю чорна і біла напевно теж релігійні персонажі.

Схоже як у буддистів на вівтарях храмів яблука, хліб і банани, повільно згоряють палички пахощ, люди, що приходять цілими гронами щедро встановлюють їх у чавунні корита, які стоять перед входом і солідно димлять, повні попелу. Дехто кладе незасвічені пахощ на вівтарі.

Різниця між буддистским монастирем і храмом Даосистів кидається відразу в очі, це надмірна кількість гіпсових статуй розміщених у секціях, розміщених по периметру чотирикутника. У 78 кімнатках я нарахував стільки ж ієрархічних «божеств» 154 ангела по двоє біля центрально сидячого на постаменті «бога» і 780 статуй людей, що зображують, або тварин що зображують даний гріх, або злочин навпаки чеснота. Усе це разом, це наочний катехізис, на зразок того, що створив, навколо самого великиого по розмірах собору Польщі прелат Макушевський чернець з Маріанського Ордену.

Побажав він зобразити в камені й у гіпсі Голгофу, і чергові стояння, яскраво зв'язуючи кожну сцену стоянь Христових з конкретними людьми і ситуаціями, що ранять Бога як пияцтво, аборти та інше. Тут теж зображені наркомани, убивці, люди, що здійснили суїцид чи аборт.

Кожна секція чи «капличка» розміром 4х6 метрів обгороджена червоного кольору штахетником, на якому відвідувачі навішують стандартних розмірів дерев'яну табличку, на червоному шнурочку, що символізує, що відвідувач прийшов вирішити проблему душі чи тіла зображену в даній капличці.

Головне божество даної каплчки сидить звичайно в позі Будди з тією різницею, що живіт закритий одягом і голова капелюхом, що стирчать як вуха довгими стрічками. В усіх капличках іпостасі виглядають схоже, лише колір обличчя різноманітний. Бувають боги з зеленим, чорним, червоним і нерідко фіолетовим обличчям. Дітей і молоді серед відвідувачів багато, але бажання наслідувати світобаченню виявляли вони лише наприкінці «паломництва» коли їм пояснили, що там є теж їхні особисті боги відповідальні за їхнє здоров'я чи любов.

Цей храм теж врятував Чжоу эн Лай, про що сповіщав напис...

Цікаво, що у фільмах представляють цього вождя постійно поруч Мао, з борідкою і з зовнішністю ,що нагадує Дзержинського.

Останній дворик і каплички перероблені під виставку, що пояснює відвідувачам Східний зодіак особливо символіку пса, тому що рік собаки і чергові фестивалі, що на Китай випадають, коли по місячному календарю цифра дня і місяця сходяться. На приклад перше січня, друге лютого, третє березня...

Сьоме липня, у Китаї особливе свято. Це китайський святий Валентин.

Є зв'язана з цим легенда, що одна принцеса сильно полюбивши хлопця, довідалася що батько пообіцяв її руку іншому. Діти в цей час не могли змінювати рішення батьків, та й засмучений батько ніяк не зміг повернути події. Люблячи, однак, дочку він виклопотав дозвіл коханцям раз у рік зустрічатися...

Вони нібито й у небі продовжують це робити.

Цікаво, що в буддистів провів я одну годину і дуже стомився. У Даосистів провів я 3 години і вийшов жвавим і задоволеним. Таке особисте сприйняття, ніякої упередженості…

11. Конфуціанський «Вілянув»

Наступила чергова річниця «жовтневої Революції», що у Китаї святкують на честь перемоги Мао. Переміг він, саме в перших числах Жовтня 1949 року.

Влади пообіцяли з цієї нагоди урочисто відкрити для відвідувачів Храм Бога Неба, що пройшов ґрунтовну реставрацію.

UNESCO визнало храмовий комплекс унікальним.

Особливість території в її розмірі. Храм розташований на площі гектарів 100 у самому серці Пекіну, трохи південніше Імперського Палацу.

Цими розмірами побічно храм дає відповідь на питання, якій релігії давали перевагу.

Поводження чиновників, навчання їх, етикет навіть культ предків, шанування батьків мало корінь у творах «майстра Кунг».

Цікаво і те, що в комуністичному Китаї усе більше виникає конфуціанських шкіл, починаючи з початкового навчання. Є теж близько 100 інститутів Кунга, що діють закордоном під патронатом китайських посольств. Посилаються на приклад Іспанців і Росіян, що створили в Пекіні Інститут Сервантеса і Пушкіна. На відміну від названих європейців, що не збиралися бути релігійними діячами, Конфуція творцем релігії визнає весь світ, тому дивну авантюру запропонували безбожники Китаю, відкриваючи сотні «капличок» Конфуція по усьому світі і реставруючи Конфуціанский храм у рамках річниці революції. Адже як не крути, комуністи існування Бога заперечують.

Шануючи Небо як явище астрономічне, Китайці створюють європейцям, додаткові труднощі в спробі зрозуміти один одного.

Однак

Щодня учуся.

Згадав я, що такі спільні діяння політиків і церковників мають свій прецедент і в Польщі. Зібралися років 200 тому назад (із хвостиком) відзначити реформи «травневої Конституції» і незалежність будівництвом «Храму Проведіння Божого»

Ідеологія «Храму Неба» у Китаї прийшла «зверху» але низ поставився до цьомго позитивно. Можливо, далека схожість є в діях кардинала Глемпа, щоб прекрасний парк і палац Вілянова, створені переможним королем Собеським доповнити будівництвом Храму, що красу природи доповнив би красою молитов.

О. Ярослав Вишневський

Guan Caj Lu – Pekin, 29 вересня 2006