КОСТЬОЛИ В MAKAO

Один російський учений про китайську культуру висловивсяв так:

«Не дивно, що народ, який проіснував тисячі років в умовах екстремального нестатку і голоду створив унікальну, ні з чим не порівнянну культуру,що наповнена повір'ями і чеканнями зв'язаними прямо з небом»

У Польщі ми думали про Китай по різному. У наших людей дуже неясне уявлення про Китай його народ і культуру. Характерне висловлення про нерозбірливий почеркчи про незрозумілу фразу в тексті говорять: «це напевно по-китайському»

Також у радянські часи ми говорили «навіть заради Китаю народного… все рівно не буду робити те- чи те» !

За допомогою моїх поспішних спостережень хотів би я хоч трошки змінити в кращу сторону уявлення про Китай.

1. Будинок Посла.

Пан Антоній у неділю, перед тим як пройтися «по вулицях Макао разом», запросив мене і мого вчителя китайця Ванга пообідати разом у його квартирі. Будинок належав раніш багатим манджурським чиновникам, десь 300 років раніш. Дворик 10х10 метрів з фонтанчиком і багато квітів. Тут Антоній улаштовує часом концерти камерної музики.

Антоній спочатку показав нам свої дві кімнати, у третій живе син Лео.

Манджурський стиль будинку визначити можна по високих стелях, порівнянно з іншими чисто китайськими будівлями.

Манджури користувалися особливою честю в Китаї. Усередині міста жили різні нації. Їхні квартали теж розташовувалися по-різному по національній ознаці значить і по матеріальному стану.

Північ, схід і захід, відносно до імператорського Палацу, це були багаті квартали. На півдні жили бідняки різних «другого сорту» національностей такі собі китайські кавказці. Вибачте за порівняння, але Москва теж і нині так народ поділяє. Не вона одна.

На моє прохання обід був вегетаріанський.

Сидячи обговорювали ми історію мого виселення з Росії. Виявляється Антонію також у свій час чув про це. Світ поголоскамими повниться. Звістки докотилися і до Китаю, як у Росії влади не люблять іновірців. Говорили теж про схожі гоніння на Тайців у ту пору, коли були напружені відносини з Тайланом. Дружина Антонія, до слова, Тайка з відомого в колах великої політики роду. Їй довго було заборонено приїжджати до чоловіка в Китай доти, поки не зважилися поговорити прямо з Чжоу Ен Лаєм відомим у Китаї комуністом лібералом.

З тих пір став він другом і постійним гостем вдячного будинку родини голландського посла.

Я прямо таки схвилювався, уявляючи які ще персони відвідували цей будинок.

Антоній однак поміняв обстановку запропонувавши заспівати разом польський гімн під акомпанимент роялю, на якому з задоволенням став грати відому йому з юних літ мелодію. Виявляється, у юності Антоній підробляв органістом у приході, настоятелем якого був поляк і просив його часто грати цю мелодію. Запам'ятав він навіть деякі фрази, підспівував мені, коли почав я від душі виконувати пісню.

Обстановка була настільки сімейною і приємною, що серед пекінської спеки я раптом згадав Різдвяні вечори в Польщі.

2. Прогулянка по вулицях Макао

Голландський «Ангел Охоронець», полетів у Бангкок в справах. Останній раз ми бачили один одного в храмі святого Йосипа на Ван Фуцзень. Після служби ми пішли прогулятися по вулиці. Влада міста Макао улаштували в центрі Пекіна виставку, присвячену пам'ятним історичним місцям Макао. Вся історія міста це історія присутності європейців, головним чином португальців, що сповідують католицизм. Не дивно, що символом міста став фасад унікального храму святого Павла.

Головною декорацією виставки став великих розмірів макет цього костьолу.

У мене було відчуття, начебто в самому серці комуністичного Китаю католики одержали площадку для проповіді і місіонерства. З 20 великих стендів, 13 представляли собою види інших костьолів, яак зовні, так і усередині. До кожного стенду прикріплені історія і призначення даного спорудження на китайському і на англійському.

Макао це дійсно заповідник місіонерства.

3. Католики з провінції Хебей

Крім Макао католицькою можна назвати провінцію Хебей.

Це регіон, що примикає щільно до столиці Китаю. Новий Ректор Пекінської Семінарії під час зустрічі пояснив мені, що в Пекіні діяли в минулому священики Лазаристи, у глибинці діяли Єзуїти. Вони досягли більшого, ніж будь хто з місіонерів, що діяли на території Китаю.

Довідався я теж, що мій лікар родом з Хебея. З тих пір легше мені було зрозуміти його поведінку.

Один раз, після сеансу голковколювання, одна з постійних пацієнток доктора запросила нас обох покуштувати її страв. Ми незабаром довідалися, що звати її Гао Шао Юэн і, що вона теж католичка родом з Хебея.

Схоже, як Антоній, вона захоплюється музикою. Її інструмент це двадцятиструнна китара, що лежить в горизонтальному положенні. Щоб зіграти для нас невеликий концерт їй довелося наклеїти пластиром пластмасові кісточки на всі пальці обох рук.

Гао почастувала нас томатним супом з яйцем, котре кидаєш у сирому стані в гарячий суп і поступове яйце на твоїх очах вариться.

Потім, ми прослухали ще різдвяне караоке на телевізорі і лікар зненацька запропонував, щоб я освятив квартиру. Тримаючи в руках молитовник, просив повторювати за ним слова освячення. Не встигши зорієнтуватися я виконав обряд. Знову здалося мені, що я на батьківщині на Різдвяних святах. Так, китайці непередбачувані, дуже спонтанні люди.

4. Студентські виставки…

Відразу після прощання з голландським послом зустрілося мені кілька привітних людей, котрі чемно запитували, звідки я і, почувши, що з Польщі посміхалися і йшли далі. Один, однак, назвавшись студентом живопису, не відставав від мене до тих пір, поки я не погодився подивитися виставку його праць.

Мені було по дорозі, я вирішив прогулятися на площу Тьен Ан Мэн, тому і пішов з ним разом. Він пояснив значення деяких картин коментуючи їх в аспекті моєї хвороби чи роботи в церкві, коротше переказав він усе що встиг про мене довідатися за кілька хвилин знайомства. Виставка немов зроблена для мене, виходить, я ПОВИНЕН, щось вибрати і купити. Спочатку хлопчик китаєць, котрий представився Джейсоном називав надзвичайні суми в доларах, але коли я відмовився що-небудь купувати він став називати схожі цифри але вже в місцевій валюті значить у десять разів дешевше. Я був невблаганний, знаючи свій м'який характер, я обачно не беру багато грошей із собою, та втім, багао грошей у мене і немає. Я різко попросив дозволу піти і незабаром опинився на вулиці.

Я був поруч зі стіною Імператорського палацу. Розсерджений я спішно відмахувався від продавців листівок, альбомів і сувенірів. Ще двічі в цей день мене тягли на «безкоштовні студентські виставки. На території Палацу в рамках трьох воріт можна гуляти вільно без квитків. Там пристала до мене симпатична дама китаянка, заговоривши по-англійському, уточнила чи не Китаец я, коли я заперечив, вона перепитала «можливо, я монгол»

Я ХВОРИЙ ТОМУ МОЄ ОБЛИЧЧЯ ОПУХЛЕ ПОЯСНИВ Я, АЛЕ Я НЕ МОНГОЛ А ПОЛЯК.

Почувши про хворобу і не запитавши, що то за хвороба, дама з явним переляком відв'язалася. Я не побачиввши нічого в межах палацу втомлений і злий, проте радий, що навколо мене інша обстановка і немає більше нав'язливих людей, знову вийшов на площу Тьен Ан Мэн.

5. Пекінські вулиці…

На вулицях багато поліцейських, але не нав'язливі вони, не пристають без приводу і не вимагають від водіїв подачки. Найчастіше розряджають вуличні напружені точки від небезпеки ранішніх чи вечірніх пробок.

Мені довелосья теж пояснювати, чому 10 днів не був я на ділянці хоча, як і в Росії цього від іноземців вимагає закон. Вистачило усних пояснень. І тут ніхто не лякав і не обзивав.

Робота поліцейських полягає також у боротьбі з бездомними. У Пекіні їх досить багато. Помітив, що сплять навіть на картонках у загорожі костьолу святого Йосипа.

На тротуарах багато кіосків, у яких дуже зручні апарати. Можна з них дзвонити прямо не користаючись карткою і не шукаючи по кишенях жетонів, поговорив і розраховуєшся з продавщицею в кіоску, як при покупці газети. Вона знає вартість дзвінка, тому що вартість висвітлюється відразу після закінчення розмови.

У кіосках немає жовтої преси і порнографії.

Дуже багато чого відбувається прямо на вулиці. Це як живий театр, не треба купувати квитки щоб потрапити на п'єсу.

Жінки перуть на тротуарі і відразу розвішують білизну на мотузці між стовпами вуличних ліхтарів. Отут, на тротуарі дешево стрижуть, пропонують зробити масаж та полагодити черевики. Варять і продають кукурудзу, сосиски і картоплю...вулиця пахне і звучить музикою.

Один раз переглянув я фільм про японця, що відвідав Китай відомий йому з часів війни. Японців тут ненавидять, але цьому повезло, він одержав дозвіл піддобрити публіку. Він улаштував банкет на 1000 чоловік. Усі розсілися за одним столом уздовж довгої вулиці. Цікава картина, але багато вулиць Китаю і без банкету в будні, схожі на вуличний ресторан довжиною в кілька кілометрів.

Дідки прямо на вулиці грають у китайські шашки, і будь-який перехожий може підійти поболіти чи підказати, включиться в гру, китайці в таких ситуаціях відчайдушні як росіяни.

При вході в багато магазинів стоять кам'яні декоративні леви з копитами і рогами. Тут дуже обожнюють усякого роду драконів.

Парадні фасади найчастіше зроблені дизайном під пагоду. Звисають над входами червоні паперові чи шовкові лампади. Біля перукарень вібрує спіраль прикрашена в триколор, символ давніх цирюльників, що пускали кров.

Крім того, при вході до багатьох установ стоять красиві гейші, з однією лише метою щоб, мило посміхаючись, запрошувати клієнтів на покупки. З тією же метою ставлять букети квітів прямо на вулиці.

Двори міських селищ прикрашені штучними гротами, з яких тече вода, це напевно по канонах Фэн Шуя.

Усюди саджають багато дерев.

Дуже багато будують. На кожній новобудові зелена вуаль, а на ній замість рекламних плакатів червоні гасла, що славлять комунізм. Можу догадатися, не читаючи, це я проходив вже в дитинстві.

Багато мостів і віадуків, у кожного своє ім'я позначене для зручності водіїв по-китайському і по-англійському.

6. Мої маршрути.

8-го вересня в День Народження Богородиці я зробив собі прогулянку по місту.

Після служби в соборі на Цсян Лу Мэн я сілв в автобус 9 і добрався на Захід.

У тому напрямку не їздив я раніш, тому був двічі радий, побачивши гори на обрії і Західний Залізничний Вокзал. Отут усі люди стали залишати автобус, вийшов і я.

На вокзал можна потрапити, як в аеропорту, лише після перевірки на наявність металу. Багато людей у мундирах. Електричні сходи підняли мене на другий поверх, де побачив я нескінченно довгий коридор. Виявляється, кожен перон має свій власний зал очікування, і народ швидко розсмоктується. Я не мав квитка, на перон ніхто мене не пустить, мені стало самотньо і смутно, я зрозумів, як сильно і понині дресирують народ. Той піддається дресурі не звертаючи уваги і не протестуючи.

Вокзал, схоже головний, оформлений зовні як пагода.

Я залишив його смутним і зрадів першому автобусу, що трапився. Це був 703 маршрут. За пів долара купив я собі квиток на Схід в інший кінець Пекіна. По дорозі зустрічалися мені нові квартали, старі селища і дачне селище, у якому вразив мене вигляд величезного протестантського храму побудованого прямо на пустирі у відкритому полі.

Я вийшов, потоптав ніжками на місці і сів на маршрут 735, повертаючись назад на захід. Знову 4 юань і схожі враження, пів дня провів я, сидячи, приклеївшись носом до скла автобусного віконця.

Вирішив прогулятися, йшов я на південь одну зупинку. Купив квиток до центру маршрутом 26, але по непорозумінню кондукторка висадила мене в половині шляху, не вистачило слів порозуміється. Я покірно вийшов і ведений інтуїцією сів на тролейбус 114. Інтуїція підвела. Тролейбус їхав знову на захід. Добрі люди підказали мені сісти на метро, і воно вчасно вивело мені на потрібну зупинку, щоб потрапити до лікаря в обговорений час після обіду.

Метро скромне, всього дві лінії на 40 зупинок,

Червона Схід-Захід 22, синя кільцева 18 зупинок, Жовта Північна на 16 зупинок у стадії будівництва.

Вартість метро 3 юань незалежно від відстані. Квитки звичайні паперові.

7. Китайська кухня

Для мене небезпечно самому відвідувати ресторани. Завжди виходить дорого й у підсумку одержую я речі гострі або солоні, яких через хворобу ніяк мені не можна їсти.

Тому довелося готувати самому. Моє меню просте: яйця, вермішель, огірки.

Найчастіше ходжу їсти разом з доктором і тоді переконуюся, як сильно був закритий Китай і яке велике враження створює зустріч з європейцем на простого китайця. Один раз хазяїн ресторану кілька разів підходив до мені уточнюючи на ламаному англійському чи влаштовує мене музика, їжа і, що побажаю я ще. Прощаючись, попросив він дозволу сфотографуватися разом і не сумніваюся, що збільшить він фотку, щоб повісити на видному місці. Після нього підійшла фотографуватися смілива офіціантка, а за нею весь персонал став у чергу.

Їжа для китайців це особливий ритуал, сам процес харчування для них подія, пропустити його ніяк не можна, це напевно побічний ефект недоїдання колишніх поколінь. Звичних худеньких китайців усе менше, а серед дітей і молоді дуже багато товстунів.

У 12.00 життя у всіх установах завмирає. Люди розбігаються до всяких дешевих забігаловок або ж варять собі в прихожій.

Сама популярна пекінська качка. У багатьох ресторанах саме вона є декорацією вітрин.

Харчування це складова китайської філософії і медицини. Є блюда зі знаком плюс і мінус, позитивні і негативні треба стежити, щоб дотримувати баланс.

Китайці рідко користаються ложкою. Вона в них масивна керамічна і тримають у лівій руці.

Цікаві в них гриби. Купуєш у сірниковій коробочці, кидаєш у воду, повна каструля.

В усіх ресторанах зелений чай дають безкоштовно, ніколи і ніде не пив смачнішого, не помітив я цукорниць. Цукор рідко насипають у чай. Іноді дадюуть пару хрусталиків, якщо наполегливо попросиш.

В усіх забігайлівках кондиціонери, прямо хочеться тут сховатися від жари.

8. Екскурсія в школу

Один раз Гао Сяо Юэн, католичка з Хэбея, запросила мене відвідати школу поруч з її будинком.

Нічого особливого, охоронець сповістив владу про прихід гостей, побачив я при вході червону дошку з іменами вчителів. Чисті коридори, увічливі вчителі, квіточки на віконцях. Діт голосно верещать виходячи зі школи. Одягнені вони в одного зразку спортивний одяг, можливо виготовлений під замовлення.

Хлопці не соромляться узяти своїх дівчат за руку…сотні велосипедів вискакує на вулицю дехто йде на автобусну зупинку. Дехто по дорозі прикурює сигаретку…с обличчям партизана, як скрізь на світі.

Спогади

У дитинстві вивчав я Китай, користаючись дешевою гумкою, що погано втирала, за те смачно пахла і приємна на смак, така собі дивна жуйка.

Мої ровесники, граючи в карти, одну з ігор називали Макао, не знав я тоді що є таке місто на світі, але назву гри запам'ятав, через дивне звучання подобалося мені це слово.

У середній школі примітив я що можна легко заробити п'ятірку користаючись цитатами Конфуція. Це було модно...я завчив тоді напам'ять кілька ієрогліфів.

Як священик із захопленням користувався дешевим китайським одягом. На Сахаліні подарували чорний халат, що швидко протерся на рукавах і спині, я його лагодив і вдягав знову, він немов уріс у спину.

Такі собі дріб'язки, але я був завжди радий мати щось відтіля на собі. Це приємно гріло моє серце.

О. Ярослав Вишневський

Пекін 13-го Вересня 2006