ПОБАЧИТИ КИТАЙ І...…ВМЕРТИ!

In nomine Domini!

4 липня 2003 я перетнув польсько-українську границю... Три роки я провів на Східній Україні, не залишаючи без приводу моїх «донбаських» парафіян жодного деня. Правда, були поїздки в Київ (двічі), тричі відвідував я Харків і разів п'ять «по справах» їздив у Запоріжжя.

Для такого цигана як я це подвиг.

Однак, нині я в Китаї, про який стільки мріяв. Сподіваюся тут дотиком до відкритої рані церкви повернути собі здоров'я, хоча б на мить насолодитися відомими по книгах красотами.

Наскільки сильно бажав я бути тут, нехай свідчить історія однієї шпаргалки, на якій через брак інших «замовлених» намірів для молитви написав я свою «інтенцію»: «Відпусти мене в Китай, Господи»...

Декілька місяців незмінно шпаргалка пролежала на вівтарі, я спокійно трудився на Україні.

З'явилися від людей інтенції, шпаргалка, щоб не загубитися «переїхала» у дарозберігальню, згодом усередину чаші з облатками. Там залишалася непомітною, тому, що рідко мене відвідували священики - гості, у яких був би випадок відкрити дарозберігальню і довідатися про мою таємницю.

Однак коли ліг у лікарню, мій декан, о. Ричард із Донецька відправив кілька богослужінь у Макіївці, помітив шпаргалку і став розпитувати. З тих пір з'явилися умови, щоб у рамках відпустки виконати моє бажання.

Увесь цей час не залишала мене думка, висловлена святою Терезою Дитини Ісуса:

«як прекрасно трудиться на місіях на самих віддалених островах».

Я реалізував її мрію тільки частково, все-таки адресуючи свій текст читачу, хочу, щоб схожі мрії оселилися в його серці.

1. Аварійна посадка

Летів я сильно переживаючи, що не справлюся з завданням. Хворі нирки ніяк не дають забути про себе. Однак кріпився я судженням св. Терези про те, що Серце Церкви саме там де віруючі терплять гноблення і гоніння окриляла мене кожен «Божий День». Хоча мої «слонові стопи» не дають мені багато шансів пережити активно цей час, торкаюсь «цієї рані» хоча б теоретично й у такий спосіб зцілитися.

Політ, моторошний іспит, тривав не 8 годин, як очікувалося, але 14. Уночі з 8 го на 9 -те липня в повітрі трапився страшний шторм, той самий який ранком добрався до Іркутського аеропорту знищивши майже 200 людських життів. Наш літак, пролітаючи мимо, 8 разів входив у зону сильної турбулентності.

Нам не дозволяли приземлитися в Пекіні, ми літали колами кілька годин, поки не одержали дозвіл сісти в історичному Даляневі 700км далі на Схід. Це місто супутник Порт-Артура. Мудрий пілот тільки наприкінці польоту сповістив нас що паливо кінчається, але нам повезло.

Після заправлення ранком одержали дозвіл Пекіну, ми повернулися в столицю.

Замість того щоб насолоджуватися красами Пекіна довелося мені після повітряних пригод терміново шукати лікарів, щоб мене трошки відкачати. Мені в ці дні не можна було довго знаходиться в сидячому положенні, але політ був настільки довгим що ноги сильно набрякли від рідини.

Один лікар відмовився мене лікувати, коли побачив мій стан і кількість невідомих йому європейських ліків. Жінка китаянка не сміло порекомендувала лежати і вживати всі ліки, котрі мені раніше призначені. Інший юний лікар застосував успішно акупунктуру і вода стала повільно виходити.

Тепер можу робити прогулянки навіть 3 години на день.

Відвідую головним чином ринки і площі «Тенчової Слободи» куди мене повіз і оселив мій учитель Микола з Донецька, тобто китаєць Ван Юй Мень.

2. Тенчова Слобода – «Гуан Цай Лу»

Слобода знаходиться на кінцевій зупинці автобуса номер 803. Один раз зробив я «прогулянку» цим рейсом з одного кінця в інший кінець Пекіну. Подорож тривала 2 з половиною години. По дорозі мені вдалося побачити два костьоли й один протестантський храм. З усього видно, що народ ходить туди юрбами.

Я тут занадто мало, щоб робити висновки, щодо дотримання свободи совісті в Китаї.

У католицькій пресі багато неясних звісток з цього приводу. Поруч зі мною, однак, сиділа молода людина у відкриту, не соромлячись, читала Біблію.

У багатьох крамницях і ресторанах помітна релігійна атрибутика. Скоріше буддійська.

Є багато «мусульманських» трактирів з арабськими стендами з декорацією при вході як у маленькій мечеті. На верхівці мініатюрної башні спокійно красується півмісяць. Усередині, однак, ніхто не молиться. Звичайна “забігайлівка”, просто, серед інших блюд пропонується баранина і інша «уйгурска смакота».

Сюжети, зняті в буддійських храмах і персонажі ченців це постійне тло історичних фільмів, що користаються великою популярністю і займають 50% ефіру. Інше то спогади про «моторошні діяння»японців у роки Другої Світової Війни.

Молодіжні фільми в більшості Південно-Корейського виробництва. Там зустрічається християнська атрибутика. Дитячі фільми, майже всі, це японські страшилки. Бувають і російські фільми, але в них скоріше як і раніше славиться радянська армія і «червоне минуле», релігійних сюжетів немає.

3. Ворота і стіни…

Так, дійсно, Пекін дивние і досить красиве місто, однак як бувало у всіх соцкраїнах, тут теж існує багато речей, що бажано використовувати для показухи і чимало таких, котрі краще сховати від «чужих очей».

Хтось вірно сказав, що суть Китаю є «стіни та ворота». Це так...У переддень Олімпіади влади гарячково швидко зносять квартали стародавніх будиночків 19 століття, а то і старші. Вулички ці вузькі, як 2 велосипеди, але в них є свій колорит і краса. Непогано було б зберегти хоча б стиль, підносячи нові будинки і малюнок вулиць. На великий жаль цього не робиться. Уздовж тротуарів у поспіху виникають стіни, на них рекламні стенди, що часом імітують будівлі. Довжина таких стін іноді в кілька кілометрів з відступом на перехрестя. За вуаллю такої стіни відбувається неподобство часів Нерона. Увесь «мотлох» зноситься замість нього страшні 20-ти «поверхівки» з фокусними башточками західного стилю, відповідно до капризу архітектора, з верхівкою подібною до пагоди.

Кожен новий квартал, обводиться ажурною, але високою стіною, встановлюється охорона.

Охоронець одягнений в військову форму, а його роботу полягає в тому, щоб оформляти пропуск для машин жителів даного селища. «Чужі» на територію можуть проникнути лише пішки.

Китайці почувають себе так безпечніше. Старі вулички називані «хутонгами» це теж «маленькі фортеці» з оборонними, солідними воротами з кришкою, на ній декоративно ієрогліфами оформлене ім'я хазяїна і подвір’я в вигляді квадрату, з усіх боків обведеного високими стінами домоволодіння.

4. Звичайне життя.

Ціни тут невисокі. Зарплата середня. 300 доларів одержують у Пекіні державні службовці і молоді чиновники в офісах приватних фірм. Дорого коштує житло, особливо якщо приходиться тимчасово знімати квартиру. Це оскільки сюди стікаються мігранти з усієї країни. Влади намагаються затримати хвилю мігрантів. Є навіть закон, що забороняє приймати дітей без прописки в місцеві школи... а з іншої сторони чиновники ради їм тому що потрібна дешева робоча сила на численних будовах.

Міський автобус 50 центів, таксі один долар за 5 км, популярні мото-таксі і рикші, що діють у рамках селищ, на малі дистанції, у два рази дешевше. Кілограм яблук коштує 20 центів, яєць 80 центів макаронів 20 цн, пампушки, схожі на пиріжки 5 цн, зелений чай 25 пакетів 50 цн, огірки 10 цн, кілограм восьминога 1 долар США, електричний чайник 5 доларів США,.

Усі ціни приводжу в умовних одиницях щоб легше можна було порівняти з місцевими цінами інших країн. Приводжу тільки ціни на речеі які сам купував.

День тут, по старинці, починається з гімнастики. Схоже так він і кінчається. Не думайте що це є примусово для наеляння. Це місцеве хоббі. Хтось спонтанно приносить радіоприймач і цього досить, щоб завести народ для танців на подобу «шаолінських».

На тротуарах зустрічаються забетоновані в землю дорогі пристрої для «бодибілдингу» тобто підкачування м'язів. Займаються на них, як правило....дідусі.

Користуються вони теж дитячими роликами, катаються на площах.

Типові вуличні ресторани. Пампушки і соєвий суп, часом пельмені, люди купують з ранку й в обідній час. Варто підкреслити, що пельмені тут національне блюдо, без якого «Новий рік» не удається. Пекінська Качка царює на багатьох прилавках, незважаючи на небезпеку пташиного грипу. Схоже як у Росії можна прямо на вулиці купити варену кукурудзу.

Є ще одна дивна схожість, про яку не знати мені якби я жив в центрі Пекіну. Бардак і неприбране сміття. Навколо сміттєвок, не соромлячись, постійно хтось метушиться відокремлюючи папір і пластмасу для продажу. Упаковується це багатство на рикшу і кудись відвозиться.

Маленькі мопеди і «великі» не вийшли з моди. Вони всюдисущі. Типова сцена, це імпровізована, розташована прямо на тротуарі «майстерня» по лагодженню велосипедів.

Моторошна жара. Кажуть – такої не було років 50.

Опівдні люди не соромлячись лягають на картонці прямо на тротуарі, на кузові товарної рикші прямо під вантажівкою, аби в тіні.

Зустрічалися мені дорослі люди котрі на вулиці і в юрбі не соромилися в хвилину коли треба пописати.

Захотілося і все! Менше тут п'яниць і тих, що пвлять. Є як і скрізь ті, що випивають, але неподобства помітного в Росії чи Польщі немає.

Місіонерський мотив

Склавши все «це» згадував я турботу Папи Іоанна Павла 2 - го про радянську молодь, котра приїхала на зустріч з ним 15 років тому. Це були хвилини агонії СРСР.

Уперше змогли вирватися такою юрбою в Ченстохову і відразу 18 серпня разом з понтифіком пережили звістку про серпневий путч, що гримнув в Москві.

У ці дні, 15 років тому, від рук перуанських маоістів загинули два францисканці з Польщі.

Мао вмер 30 років тому, стільки ж років тому в місті Тян-Шань трапився землетрус, у якому загинуло чверть мільйона людей.

500 років тому народився на півночі Іспанії Баск Франциск Ксаверій, заступник місіонерів, співзасновник Суспільства Ісуса, що скорив Індію, Японію і... помер у Китаї.

Ризик вмерти в Китаї в зв’зку з хвороби був невеликий, але все-таки в літаку, це зі мною могло трапитися. Такі думки реально відвідували мене. Ось чому, саме такий заголовок обрав я для моєї «китайської повісті».

Якщо живу, то залишається борг розповісти все пережите в Китаї, подякувати Богу за черговий раз, незаслужено збережене життя.

О. ЯРОСЛАВ ВИШНЕВСЬКИЙ

ПЕКІН, Гуан Цай Лу, СЕРПЕНЬ 2006