КОЛЯДКИ В ЗАБАЙКАЛЛІ
В Забайкаллі я проробив у якості настоятеля всього півроку, однак, часом мені здається, що я там провів цілу вічність. Можливо, так трапилося саме тому що Читинська область по національному складі в чомусь нагадує мені Калмикію. Навіть клімат і ландшафти здавалися рідними. Азіатські особи, величезна німецька діаспора й привітні люди в обладміністрації. Схоже, як і в Калмикії мені тут доводилося спілкуватися з буддійськими ченцями. Світлова гама прикрас зовні й усередині храмів з домінуючим жовтогарячим і коричневим кольором. Екскурсію по буддійських монастирях провів для нас пан Вагнер, староста приходу. Крім мене в ній брали участь греко-католицький священик з Омська й отець Романюк, що повинен був мене змінити на посту настоятеля.
1. МРІЯ, ЩО ЗБУЛАСЯ
В 1999р. повинне було здійснитися все те, про що свідомо й підсвідомо я мріяв все життя. Мені хотілося подорожувати по всьому світу. Так воно й було. У переддень великого ювілею перед від'їздом на Далекий Схід я направився з вісьмома підлітками з Ростовської області в прощальну подорож в Іспанію. Повернувшись звідти, різними засобами пересування добирався я етапом з Ростова через Саратов, Новосибірськ і Іркутськ до Хабаровська, Сахаліну й Камчатки. Із приводу ювілейного року єпископ Мазур вирішив, що в кожному приході Іркутської єпархії повинна хоча б на один день зупинитися подорожуюча реліквія Святого Хреста. Моїй опіці, крім Сахаліну й Камчатки, єпископ довірив місто Читу в Забайкаллі. Таким чином, мої приходи були розкидані по трьох з п'яти деканатів самої великої єпархії світу. Треба було діяти згідно із планом паломництва, складеним трьома різними деканами: магаданським, владивостоцьким і іркутським. Цей останній розпорядився, щоб я забрал реліквію Хреста в Читу в середині січня на цілих два тижні й повернув йому їх на свято Стрітення Господня. З його боку це була велика милість і незвичайний збіг обставин. Я зміг у рамках планової поїздки в Читу провести адорацію Хреста не тільки в приході, але понести її урочисто в усі будинки моїх парафіян у рамках колядок, запланованих саме на цей час.
Це були перші історичні колядки в цьому місті із часів репресій, тому що заснувати й нотаріально оформити громаду нам удалося буквально 2 місяцями раніше. Я утрудняюся переказати всі зустрічі й відзначити особливості кожної колядки й конкретних хазяїв. Відвідувань було так багато, що я поклався повністю на старосту, що супроводжував мене. Він водив мене серед ночі по всіх кварталах 300-тисячного міста й тільки він може сказати конкретно, кого ми тоді відвідали з 50 парафіян, хто з них відмовився, а хто просто не зміг. Пам'ятаю точно, що ми були в гостях у молодої родини, де чоловік був родом з Таганрога, чоловік, працівник охорони пам'ятників, тільки готувався до хрещення й незабаром повинна була народитися дитина, якого батько мав намір назвати Іваном на честь блаженного понтифіка Іоанна XXIII. Пам'ятається мені колядка у віддаленому районі Чити, де я близько познайомився з молодою парою Веберів. Обоє в майбутньому стали самими активними парафіянами. Батько молодого хірурга на тривалий час, поки йшло будівництво костьолу, оселився на території приходу, щоб охороняти його. На цій же колядці ми тільки знайомилися, і вони робили перші кроки у вірі.
На колядки з реліквією нас запросив рудоволосий футболіст по імені Вальдемар. Він не посоромився запросити мене з реліквією, незважаючи на те, що його предки були лютеранами, і через півроку він повинен був стати засновником і старостою місцевої лютеранської громади. На мене зробила сильне враження ще одна лютеранка, жінка похилого віку - Емма. Свою квартиру на центральній площі міста після приїзду мого спадкоємця, отця Романюка, вона повністю віддала в його розпорядження, безоплатно. Серед поляків, яких у приході було набагато менше, колядки прийняла літня пані Ядвіга. Цій жінці виповнилося 90, і вона із часів другий світовий беззмінно, не виходячи на пенсію, за власним бажанням продовжувала очолювати університетську бібліотеку. Виходить, у місті знали її всі випускники місцевого вузу. Вона виховала сина й дочку, обох навчила говорити польською мовою й любити батьківщину. Обоє вони стали викладачами й обоє не створюючи родини продовжували жити разом зі своєю незвичайною мамою. Прізвища другої польської родини, що запросила мене на колядки, я не пам'ятаю, але смутно пригадую цей вечір і атмосферу повної довіри. У мене створюється враження, що будь я в цих будинках в інший час і без реліквії, процес воцерковлення цих людей і становлення приходу затягся б на кілька довгого років.
Але, по відомостях мого спадкоємця, а також після відвідування Чити двома роками пізніше, я впевнився, що всі ці люди продовжують активно трудитися в приході, що не розбігся після мого від'їзду, а виріс у кілька разів до одного із самих великих приходів у єпархії.
2. МАКОВЄЄВ
Пам'ятається мені також подорож з реліквією Хреста в містечко Маковєєв в 20 км до півдня від Чити, де зібралося кілька католицьких родин. На зборах, крім німців, були й білоруси. У ході колядок повинне було відбутися вінчання 40-літньої подружньої пари. Хоча багато з людей побоюються домашніх зустрічей зі священиком, які можуть здатися зборами якоїсь секти, проте, що прийшли на вінчання люди поводилися відкрито й без комплексів. Повернувшись у Читу, я одержав два дивні прохання: помолиться в офісі деякої політичної партії за її успіх і благополуччя; інший виклик мав зовсім інший характер, хоча освячення проходило в тому самому будинку, тільки на різних поверхах. Фірма «Золота долина», що у бізнесі золотом дивним образом працювала собі в збиток, подала в суд із проханням оголосити про своє банкрутство. Запросивши, з колядкою керівник не просив мене про благополуччя для своєї фірми, просив молитися, щоб фірмі «удалося» збанкрутувати чим скоріше, тим краще. Справа в тому, що в Росії часом простіше організацію відкрити, чим ліквідувати. Такий процес може тривати роками, і, як мені уде відомо, моя молитва набула очікувану дію.
3. КОЛЯДКА В ГОТЕЛІ
У ці дні я врочисто освятив перший і єдиний раз у житті цілий готель, називаний «Забайкалля». Директор готелю Ігор виявився другом парафіяльного старости Вагнера й, у якімсь сенсі, моїм земляком, тому що в бесіді з'ясувалося, що він виріс у рідному мені Таганрозі. Я вже кілька разів зупинявся в цьому готелі й щораз із мене стягували лише символічну плату, поселяючи в найкращих кімнатах. Готель був престижним, тому що розташовувалася біля обладміністрації, але вже давно збитковим, тому що туристів у Читі мало. Гістьми були по обставинах у першу чергу китайські чорнороби й студенти. Обидві ці категорії відвідувачів зараховуються до групи ризику, через це в готелі траплялися крадіжки, бійки, самогубства й убивства. Молодий директор був дуже стурбований і, природно, сильно зацікавлений у моїх молитвах. У мене навіть часом виникало враження, що у свідомості цієї доброї й наївної людини я привіз не реліквію Хреста, а якусь чарівну паличку, від дотику якої всі перераховані нещастя повинні припинитися. Проте, я приймав запрошення й прохання. Сподіваюся, що мрії директора хоча б почасти здійснилися, як виконувалися в ці дні мої. У будинку готелю реліквія перебувала цілих три дні. На четвертий день урочистий хід направився в місцевий музей. Люди, до яких я не міг добратися з колядками, могли поклонитися реліквії на виставці.
4. КОЛЯДКИ В МУЗЕЇ
Завдяки співробітництву з відділом по справах релігії, а також великої кампанії, проведеної місцевими ЗМІ, протягом 3 днів були зібрані із запасників всі експонати, що мають хоча б непрямий зв'язок з релігією, особливо із зображенням хреста. Співробітникам музею довелося очистити від пилу неймовірна кількість ікон і розп'ять, я потім розмістити їх у величезному виставочному залі Краєзнавчого музею. У самому центрі виставки по обидва боки постаменту, заготовленого для реліквії, стояли дві високі дерев'яні статуї, що зображують двох католицьких святих у готичних мантіях. Це те, що збереглося від старого костьолу, що після війни місцеві влади щедрою рукою подарували православним. Статуї, як відомо, не користуються попитом у православних церквах, і, видимо, хтось, вирішив, замість знищення пам'яті про костьол, зберегти їх і подарувати музею. На висоті декількох метрів над реліквією на спеціально заготовлених металевих тросах були підвішені два більших дерев'яних ангели, приналежність яких до колишнього костьолу не викликала сумнівів. Натхнені працівники музею не приховували, що ці речі по праву повинні бути повернуті нашому приходу. Ці колядки в музеї були чудесні, відкриття їх відбулося саме 19 січня, у дуже врочисте для православних свято Водохрещення. Можливо, саме тому, з ранку, коли на відкритті були присутні представники місцевої влади, журналісти й делегації від всіх протестантських церков, православного духівництва не було. Я був трохи розчарований цим фактом, але до обіду обстановка повністю змінилася. Якщо з ранку приходили головним чином учительки з дітворою, то після обіду стали підтягуватися панотці зі своїми парафіянами. Я нарахував три таких делегації, і мені навіть удалося поспілкуватися із Благопристойним, котрий не тільки поклонився реліквії, але також провів молебень на честь Хреста й прочитав затяжну проповідь.
5. КОЛЯДКИ В ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ
Черговий православний священик, що у цей день освячував воду на міському озері, прибув із групою офіцерів і солдат, що спорудили в цей день ополонку, у яку на 40-градусному морозі занурювали бажаючі. Після цієї делегації до вечора приїхав молодий служитель із дружиною віддаленого кварталу Чита-2. Схвильованим голосом пояснив він мені, що в його храмі саме сьогодні престольне свято й що люди до пізньої ночі будуть молитися. Як було б прекрасно, би реліквію доставити реліквію людям для поклоніння. У цю ніч я повинен був покинути Читу, і відвідування церкви було останнім штрихом у ланцюжку чудесних подій, пов'язаних з колядками в цьому місті. Я дуже вдячний долі за такий маршрут, що запам'ятовується. На жаль, від надлишку щастя, я дійсно не все можу згадати й відтворити в словах.
ІСТОРИКО-ГЕОРГАФІЧНА ЗАМАЛЬОВКА
Чита - столиця Забайкалля, місце заслання 80 декабристів, зокрема, таємного католика, відомого мислителя Луніна, що приєднався до групи добровільно, тому що у хвилину спалаху Грудневого повстання він перебував у Варшаві й, погоджуючись із усіма положеннями декабристів, склав відповідну заяву із проханням «покарати». Про його таємну приналежність до католицизму свідчать предмети, які він забрав з собою в Читу: крім численних богословських книг, у нього був виявлений латинський Мессал і часослов, а також необхідні для здійснення Літургії посудини. У зв'язку з тим, що прихід у Читі утворився тільки в 1850 році, тобто, у момент, коли наближалося звільнення ув'язнених і ніякого іншого католицького священика не було в засланні, існує припущення, що Лунін за роки перебування у Варшаві став не просто католиком, але був рукоположений у священики, і всі 25 років заслання вимолював місту необхідні милості. У дійсності, своїм нинішнім статусом Чита зобов'язана всім засланим сюди декабристам. Так у роки заслання, як і після свого повернення вони сильно сприяли розвитку Чити й усього Забайкалля. Наглядачем за декабристами, про якого вони самі озивалися дуже позитивно, був офіцер-поляк на прізвище Лямпальски. На сьогоднішній день, у місті проживає 250 тис. жителів. Вони працюють, головним чином, в армії, тому що в роки Радянського Союзу саме тут перебував Головний штаб Сибірського військового округу. Тут також перебуває величезний залізничний вузол, звідси йде стара гілка Транссибірської магістралі, що з'єднує Читу з маньчжурським містом Харбін і зі столицею Китаю Пекіном. Чита повідомляється також з Монголією, про що свідчать сухий континентальний клімат. Амплітуда літньої й зимової температур коливається в межах ста градусів: -56 узимку й до +44 улітку.
Природні копалини - золото, уран, чорне вугілля. На території області перебував у засланні відомий польський учений Бенедикт Дибовський, що відкрив і описав лікувальні властивості мінеральних вод у містечку Дарсун, в 80 км до півдня від Чити. На сьогоднішній день це самий великий курорт Сибіру. Під час Жовтневої революції Чита стала столицею Російської Забайкальської республіки з ініціативи генерала Колчака. За незалежність цієї республіки боролися, зокрема, крім «білих», чеські, угорські, австрійські й турецькі загони. У самій Читі й по області втримувалася величезна кількість військовополонених японців і деяка кількість маньчжурів, зокрема, останній китайський імператор на прізвище ПУ И.
У католицькому приході міста Чити служив, зокрема, в 1928г як вікарій блаженний Антоній Лещевич, марианин. Нині в межах древнього дерев'яного костьолу розташувався православний кафедральний собор, про якого самі служителі говорять, що він «неблагодатний», тому що споруджено «інославними». Проте, спроба вести переговори про те, щоб повернути костьол хазяям, зайшла в глухий кут. Католикам довелося зайнятися будівництвом нового костьолу по вулиці Бруківці, 1. При приході трудяться два священики з Польщі й три черниці з ордена Старовейських «служебниць», ці сестри ведуть притулок для дітей вулиці. Діє успішно місцевий «Каритас» Забайкалля.