Грузинські Вірмени
В 2001 році Іоанн Павло II, нарешті відвідав Вірменію. Запрошували Його кілька разів, але поїздки відмінялися через хворобу й смерть католикоса Гарегина. Цього разу запрошувалися багато хто. Запрошувався й патріарх Алексій II, тому що у Вірменії ушановували 1700-річчя прийняття Водохрещення. Алексій, однак, спізнився на свято, видно чекав моменту, коли понтифік полетить із Вірменії. Приїхав саме на «благу частину», тобто коли після молитов і тривалих церемоній прийшов час покуштувати вірменську кухню...
Вірменам, що занурилися в море ісламу, неодноразово доводилося вивчати ази дипломатії, щоб догодити й «нашим і вашої». Їм дуже хотілося прийняти в себе обох предстоятелів православної й католицької церкви, і вони цього досягли.
Ці здатності виживати в різному середовищі привели до того, що Вірменів вважають хитрими, але хіба насправді вони такі?
Так Вірмени всюдисущі і Єреван як столиця невеликої гірської країни, лише верхівка айсбергу.
У Вірменів є величезний анклав у серці Азербайджану, ніким не визнаний як суб'єкт міжнародного права, але претендує на незалежність, Нагорний Карабах.
Є Вірменська діаспора з католицькими традиціями у Львові, Відні й на острові святого Лазаря у Венеції. Поляки приводять цифру 40.000 вірмен, що втекли з колишнього СРСР у пошуку хліба. У Москві оселилася величезна діаспора зі Спітаку після землетрусу 1988 року й подій у Сумгаїті 1989 року.
Вірменів багато в Лівані й в Ізраілі. У столиці Святої Землі є цілий Вірменський квартал, і здається, саме в цьому кварталі перебуває біблійна світлиця, де проходила Таємна Вечеря. У Бейруті є кафедральний собор католикоса, що очолює всіх вірменів-католиків світу.
Найвідоміша мені діаспора перебуває, однак у Грузії й складається з біженців, що раніше заселяли чорноморський порт Трабзон у Туреччині.
Два грузинські райони густо населені вірменами-католиками Ахалцихе й Ахалкалаки відвідував я двічі в 1993-1994. Більша частина мого нарису це враження із цих двох поїздок.
1. Святий Григорій Люсаворич
Люсаворич, тобто «Просвітитель», однаково шанується в католицькі й монофізицьких храмах. Треба відзначити, що святий Григорій приклав руку до створення алфавіту й перекладів біблії й літургічних книг на вірменський.
Треба думати що й вірменський обряд, рівноправний обряд у родині східних католицьких церков.
2. Святий Власій
Найбільш популярний вірменський святий на Заході це Святий Власій, якого почитаємо відразу наступного дня після торжества Стрітення Господня. Звичай благословити горла двома зв'язаними свічами в людей хворих я зустрічав уперше в Бєлостоці. Єпископ Озоровський уважно доторкався до кожного бажаючого зв'язаними палаючими свічками.
Я не упустив жодного разу можливість поширити такий обряд у своїх приходах на Сході.
3. Киликійська Вірменія
Історично склалося так, що Вірменська держава у свої кращі часи захоплювало території Східної й Південної Туреччини аж до нинішньої Сирії й Лівану так звану Киликію.
Саме на цих землях розташована священна для Вірменів гора Арарат.
У Єрусалим Вірмени тікали завжди тоді, коли Турки учиняли їм погроми. Причиною погромів були, як правило, не тільки різниця віросповідання, але також ревнощі через комерційні таланти згуртованої й дружної вірменської діаспори.
Вірменів теж підозрювали традиційно у зв'язках із Хрестоносцями й з іншими католицькими організаціями, які з погляду Стамбула проводили підривну, ворожу діяльність у відношенні до Туреччини. З тих пір вірменам у діаспорі присвоїли безглуздий ярлик «франки», що перекочував і на російський ґрунт.
Спроби возз'єднати Вірменів з Ватиканом уживали неодноразово й в 18 столітті дали плоди. Саме тоді більшість львівських вірменів возз'єдналися з Римом.
Самий популярний член Львівської діаспори Симон Симонідес.
В Італії й Австрії існують ченці католики Мехитаряни. Саме вони мають у Венеції на острові Святого Лазаря Духовну Семінарію. Бібліотеку Байрона й колекцію картин Айвазовського, вірмена що обрусів.
4. Шарль Азнавур
Французьким вірменом є Шарль Азнавур. Мої парафіяни в Ростова з гордістю повторювали, що він їхній односельчанин з Ахалцихского району, село Цхалбпила. З тих же країв повинен був походити й перший вірменський президент Левон Петросян.
5. Йосип Сталін
Сталін ніякий не вірмен, однак, говорячи про Грузію неможливо обійти цю одіозну особистість. Втім, не для всіх грузинів він забутий. Один раз проїздом у Горі я бачив його погруддя, що збереглося донині. Здається, у Горі існує католицький храм у якому похований священик, що працював якийсь час на Україні в Луганську й Артемовську. Його ім'я Сааков або Саакашвілі. В храмі дозволили йому сторожити. Умер він від виснаження в крайній нужді й похований у межах костьолу. Нині храм відняли в католиків православні.
6. Біженці з Батумі
Теж у Батумі був католицький храм і здається він теж забраний у католиків.
Відвідували його й говорили мені про нього парафіяни з Таганрога, які якийсь час жили також у Грозному. Переміщаючись двічі, вони не змогли втекти від фатальної долі. Ця родина була по-звірячому вбита. Їхній будинок, у якому я неодноразово колядував і один раз вів похорони мами сімейства, дістався католицьким черницям. Я не сумніваюся, вони ретельно моляться за їхні душі.
7. Спітак
У нашій Семінарії в Бєлостоці один раз при моїй активній співучасті пройшла акція збору пожертвувань для жертв землетрусу в Спітаку й Ленінакані був рік здається 1988.
Загинуло близько 80 тисяч людей, стільки ж залишилося без даху над головою.
Спітак розташований за межами Грузії, але в прилеглих прикордонних районах де живе діаспора вірменів «франків», тобто католиків, що втекли з Туреччини.
Першим єпископом грузинських вірменів був призначений на початку 90-тых літній мехитарянський чернець Нерсес, що виріс у Румунії, односільчанин католикоса в Эчмядзині, Гарегина.
8. Салезіанці
За всю інформацію про грузинських вірменів вдячний я двом гостинним салезіанцям, які першими потрапили наприкінці 80-тих як випускники ризької семінарії на постійно у два вірменські райони трудиться серед католиків. Обоє родом з України. О. Анатолій Іванюк, етнічний українець, переконаний східняк, домігся для себе й свого колеги з Одеси Андрія Яницького, дозвіл проводити богослужіння у вірменському обряді, незважаючи на те, що обоє закінчили римо-католицьку семінарію.
По-сусідськи трудилися два францисканці, які продовжували експериментувати у своєму римському обряді.
Згодом обоє Салезіанці прийняли грузинське громадянство.
Проїжджаючи через Ростова на Дону вони зупинялися в мене, і ми обмінювалися думками, як вести роботу серед вірменів. Отець Анатолій прихильник строгості. Я сам бачив, як він міг призупинити службу, вимовляючи голосно позалітургічні слова докору: «засік» (мовчати) на адресу публіки, що бовтає за його спиною.
Я провів у них у приходах курс східної обрядовості двічі по двох тижня.
Подорож проходила щораз із пригодами через північну й південну Осетію, де тоді стояли росіяни «миротворці» у блакитних касках але, проте, порядку не існувало, і перестрілки проходили прямо на моїх очах. Я був молодий настільки, що не представляв до кінця на яку небезпеку я йшов, бажаючи підучитися старо-вірменській мові, грабар!
9. Отець Ковальчик
У Польщі, традиційно діють вірмено-католицькі громади, хоча окремих структур правління вони не мають. Усі підкоряються польській римо-католицької ієрархії. Один час, духівником польських вірменів був о. Ковальчик, автор невеликого буклетика, у якому текст вірменський у фонетичному варіанті, латинськими буквами йшов паралельно з текстом польським, щоб легко міг ним користуватися будь-який священик або мирянин, що побажав бути спільником у літургії, навіть не знаючи вірменської мови. Втім, спочатку цим требником користувалися грузинські салезіанці. З його починав і я свої перші кроки у вірменській літургії.
Волею долі ою Ковальчик зустрівся мені в 1993 році в Гливицях під час мого першого паломництва в Ченстохову з парафіянами з Ростова. У групі був теж юнак вірмен, якого здивував факт, що священик знає їхній грузинський діалект.
10 років через, я познайомився ще з одним духівником польських вірменів, з отцем Ісаковичем-Залеським. Листувалися ми короткий час, і він мені навіть радив покинути Україну як місце мені не підходяще. Я його порадою не скористався й на Україні залишився на тривалий строк. Складаючи цей текст, я довідався, що для цього священика наступили не кращі часи. Спробувавши «вичитати», своїх гонителів часів ПНР, тобто всіх тих які, будучи священиками, доповідали спецслужбам про його дії, сам нарвався на другу хвилю гонінь із боку єпископату. Польські ієрархи незадоволені способом викриття колишніх сексотів, втім, публіка в Польщі не дуже задоволена позицією ієрархії.
Процес очищення пішов і примітно, що запустив його патріот-поляк, з вірменськими генами.
10. Асмік-амалія й Артур
У Ростові на Дону, я сильно здружився з родиною Петросян. Саме вони організували мені поїздку в Грузію. Передавши прихід у Ростові Салезіанцям, я зосередився на роботі в Батайську й Таганрозі. Там теж зустрілися мені вірмени, серед яких особливо пам'ятається мені Артур. Простий будівельник, але дуже зосереджена і «намолена» людина. Через ці якості деякий священнослужитель хотів його забрати із собою в Єрусалим. Постійні проблеми із громадянством і неможливість одержати закордонний паспорт перешкодили цим планам.
Один час Артур оселився в будиночку на Свердлова 135, здається нині вул. Олександрівська, напроти тролейбусного ДЕПО. За ці дні, коли він проживав будиночок перетворив у капличку й незабаром туди переїхали кармеліти, яких з Божою допомогою вдалося зацікавити роботою в Росії.
Амалія Дарбинян, родичка Петросянів, дуже добра жінка, неодноразово виручала мене у важку хвилину. До її добрих справ приєднався й чоловік Альберт, що спочатку взагалі не бажав з'являтися в церкві, однак згодом допомагав не менш ніж Артур особливо при виготовленні прибудови, у якій перебувала їдальня.
У мене в Таганрозькому приході були дві «видящі». Одна Валентина латишка, що переїхала з Магадана й вірменка Асмік, мати багатодітної родини.
Любила пророкувати майбутнє пояснюючи сни, і навіть сусіди до неї зверталися з такими проханнями. Смачно пекла хліб лаваш, і навіть, коли я з’явився на Україні, у Макіївці, вона знайшла спосіб передавати через знайомих цей дивний виріб.
11. Арарат
Зворушливо було виявити одного з «ростовських» вірменів на кінці світу, тобто на Камчатці. Його родичі зустрілися мені спочатку в Іркутську на освяченні собору у вересні 2000-го року. Тоді взяв я від них адреса, але не був до кінця впевнений чи зможу я його знайти і як він до цього віднесеться.
Мене чекав на Камчатці царський прийом. Все більші парафіяльні свята з тих пор я відзначав у нього в шашликовій. Кафе, що він розкрутив за допомогою старшого брата Саркіса, мало більший успіх серед багатеньких жителів Камчатки.
Я міг без сорому запросити туди і єпископа в дні його першого візиту.
Примітно, що в ці дні зустрівся мені ще й батько Арарату, у якого в будинку я затримався відвідуючи Грузію в 1993-94.
В Іркутську у свою чергу мені зустрілася Марина і її мама, дві парафіянки- ростовчанки, у яких бував я в будинку на Олександрівці в Ростові. Мені важко зрозуміти чому любителі теплого клімату виявилися в Сибіру, але зі слів Арарату я зрозумів, що причиною цьому були непогодженості у світі місцевого бізнесу. Арарат нібито біг від своїх кредиторів,що загрожували йому кривавою розправою спочатку в Сочі, але коли й там стало йому тісно, змився на Камчатку. От друга сторона медалі в житті моїх парафіян. Також і до цього довелося потихеньку звикати.
12. Грузинські Ассірійці
У Ростову-на-Дону діяло ассірійське земляцтво. Через обласний відділ релігії одержав я координати людини, котра очолювала спільноту ассірійців. Ним виявився невеликого росту швець. Його офіс перебував прямо біля обласної адміністрації, тому знайти його не становило праці. Ми мило поспілкувалися, і він навіть пообіцяв відвідати наш прихід, але, на жаль цього ніколи не трапилося.
Він пояснив мені що місцеві ассірійці звикли ходити в православний храм і що буде нелегко їх перевиховати в католицькому дусі.
Однак через якийсь час у мій прихід у Таганрозі стали ходити ассірійці, яких я взагалі не шукав.
Йосип Чалабов і його сестра Тамара, були мені дуже близькими людьми, ще й тому, що мама в них була Антоніна, полька. Йосип любив говорити й говорив багато. Розповів мені історію своєї діаспори й те що їхня мова схожа з арамейським діалектом, на якому говорив Ісус і всі апостоли.
Назвав причини еміграції ассірійців з Іраку в Грузію, розповів про засланих ассірійців, які в Сибіру придумали «наносники», щоб їхні довгі носи не замерзали. Теж він знайшов у книгах і пишався тим, що несторіанці, тобто основна гілка християн халдеїв були в Тибеті й у Китаї 800 років раніше єзуїтів!
Йосип умер раптово, одержавши звістку, що звільнено з роботи. Помер прямо на лавочці трамвайної зупинки, не доїхавши до дому.
Прихід, втративши цю колоритну людину, став небагато іншим, але сестра Тамара й дружина з дітьми й надалі відвідують нашу капличку.
Халдеї всюдисущі. Їх чимало в США в Індії, Сирії і як видно є вони й на Україні.
Приїхавши в Макіївку, я помітив метушливу жінку із чіткими рисами обличчя. Вона мені нагадує Йосипа й Тамару. Один раз Тамара відвідала Макіївку, і тоді з'ясувалося що Нінеллі далека родичка Чалабових.
13. Пані Нінеллі
Моя ассирійка з Макіївки на всякі свята приносила з дому грузинське «лобі» і баклажани. Ніхто інший цього зробити не вмів, не всі теж були згодні їх їсти, адже це екзотичні й гострі блюда.
Пані Нінеллі погодилася теж допомагати на престольних святах, виготовляючи шашлики для гостей.
Дуже характерна жінка. У неї в приході мало друзів. Ставлять їй у докір її дозвільна цікавість і балакучість. Все це результат самітності. Крім кішки й собаки з родичів не залишився в неї ніхто. Є правда подруга Баптистка, але їй цього явно мало.
Коли мене сповістили, що в Горлівці в 30-ті роки 20 століття оселилися багато хто з ассірійців називані тут «асра», і що живуть вони по близькості православного собору, попросив я Нінеллі з'їздити зі мною й поспілкуватися з ними.
На кварталі Штеровка й в інших околицях міста провели ми весь день, спілкуючись не тільки з ассірійцями, але й із грузинською діаспорою. Мені здалося, що жінка розкрила раптом всі свої таланти й що незабаром у нас буде в капличці купа ассірійців. На жаль.
Сіяли ми рясно, але плід не зійшов.
Це гіркий присмак всіх місіонерських діянь на Сході.
Люди говорять найчастіше «ми православні». І цим бесіда про Бога кінчається. Ці «православні люди», дуже часто не хрещені й непосвячені в істини віри, називають себе так виходячи з нестатку юрби, примкнути до череди, у якої певний статус і імідж. У католиків ні того ні іншого немає. Скоріше нас дружно й заочно, ненавидять.
14. Грузини на Україні
Багато грузин оселилося на Україні. Звідси родом відомий співак Меладзе. Популярний теж на Україні вбитий при режимі президента Кучми журналіст Гонгадзе.
Директором автозаводу в Запоріжжя є авторитетний промисловець і менеджер грузинського походження.
Один з міністрів в уряді Юлії Тимошенко був теж грузинів.
У місті Єнакієве зустрілося мені градоначальник Рукадзе, що приклав руку до повернення місцевого костьолу й після повернення не пошкодував часу щоб примусити місцевих багатіїв пожертвувати на реставрацію храму.
Єпископові Падевському заявив він у моїй присутності:»коли будете в нестатку, звертайтеся, я Вам не відмовлю в допомозі».
До речі кажучи, слово він стримав.
На сторіччя храму ми змогли встановити купол на вежі на кошти місцевих спонсорів.
14. Грузинський Дагестанець
Ситуація повторилася з нагоди повернення храму в Артемовську.
Руку приклало керівництво місцевої меблевої фабрики, у якій свої акції мають поляки. Заступником директора був тоді якийсь дагестанець, що видає себе, за Грузина. У нього дійсно є рідня в Тбілісі й можливо він там виріс. Дуже загадкова особистість.
Воював як прапорщик в Афганістані й служив довгий час в Угорщині. Мав талант миротворця, і всього про що просили, домагався в місцевої влади. Проханню директора-поляка, допомогти католикам він не міг відмовити, і довгий час трудився, щоб не підвести шефа.
Згодом Курбанов сам став директором. Фірма втратила свою вагу, і допомагати стали менше, але донині, надають житло прибулому на моє місце священикові зі Словаччини.
Познайомив мене з деякими грузинськими вірменами, але привести їх у костьол мені не вдалося.
15. Сухумі
Коли прийшов час ставити віконця в повернутому артемівському храмі, за порадою греко-католиків, звернувся я у фірму «Тур», що очолював якийсь Сашко, поляк із Хмельницької області на прізвище Туровський.
При зустрічі він зізнався, що в костьолі побував він лише двічі. Один раз, відвідуючи родичів у Катовіце й другий у нас в Артемовську.
Побачивши в його будинку дітвору з явно кавказькими рисами обличчя, я з подивом викликнув: «вірмени»!
«Ні»- відповів дідусь - «абхазькі грузини». «Росія спровокувала конфлікт, грузино-абхазький і сотні тисяч грузин залишилися бездомними.!»
«От ці бездомні дітки дасть Бог підуть у Ваш костьол, тому віконця я Вам зроблю з усіма знижками, як для себе», додав він до нашої ділової бесіди слова, про які я соромився запитати..
15. Грузинський костьол у Москві
Про долю грузинських вірменів у Москві й самих грузинах свідчить московська діаспора.
Грузинських вірменів нібито в Москві живе 5000 і число постійно росте. Єреванських вірменів в 10 разів більше. Кількість Грузинів мені невідомо, але нехай про масштаби еміграції свідчить існуючий на Красній Пресні квартал із двома великим вулицями «Грузинська». На Малій Грузинської, до речі, перебуває так званий «польський костьол».
Я думаю, що грузин у Москві не менш чим вірменів або поляків, а значить за 100 тисяч.
Із самих відомих нині персонажів перелічу скульптора Церетелі й журналіста Сванідзе.
Безглуздо було мені спостерігати як останнім часом уряд Росії знущався з маленької беззахисної країни вводячи заборону на грузинське вино, потім на мінеральні води й ходили жарту про швидку заборону на шашлик, без якого не мислима нині Росія.
Висновок
Як помітно, моя стаття виходить за рамки титулу.
Розійшовся я й не зміг я зупинитися й до вірменів додав пару рядків про ассірійців і самих грузинів. Так Грузія багатонаціональна країна й при бажанні легко неї розколоти.
Чув я колись міркування Саркіса батька Арарату про те : «що ж залишиться від Грузії, абхази самі по собі, осетини, самі по собі, Мергел самі по собі, незабаром аджри й вірмени підуть і куди дінеться Грузія».
Кривдно було спостерігати, у що під пресом економічних й інших санкцій з боку могутнього північного сусіда й перетворилася Грузія, що побажала незалежності, в 1994-ому року.
Бачив я місто, повне пішоходів й велосипедистів. Машини рухалися зрідка, паливо було самим дефіцитним товаром, електрика рідким задоволенням.»
Я допускаю, що грузинські політики роблять помилки, але адже вони тільки вчаться незалежно жити і якщо їм постійно вселяти не віру в себе, те дійсно на Кавказі не стані демократії.
Що б там не говорить, Шеварднадзе дав волю віруючим й навіть запросив понтифіка в 1999 році. Як потім сам зізнався, у переддень приїзду Папи Іоанна Павла , всю ніч не зміг заснути очікуючи зустрічі.
О. Ярослав Вишневський
24 жовтня Пекін