ОПЕРАЦІЯ ФАТІМА - 2

Фатімська Матір Божа на Кавказі в Росії 1996-1997

Багатьом відомі пророчі слова св. Максиміліана, що подорожуючи в Японію «транссибом», затримався на Червоній Площі й сказав, що в Кремлі запанує Непорочна Діва. Є такий знімок: статуя Фатімська Божа Матір на тлі Кремлівських веж. Поки що це лише фотографія.

Матір Божа подорожувала парафіями Петербурга, Калінінграда й Москви протягом місяця й після свята Непорочного Зачаття «збиралася» на цілий місяць у Кавказ. Потім Поволжя, Урал, Сибір, Далекий Схід і Казахстан, і 13 травня 1997 назад у Фатіму.

Я дивувався, хто запланував паломництво взимку, адже саме з листопада по травень тут стоять тріскучі морози. А може просто треба було показати Пресвятій Діві Марії справжню Росію... відчути її, борючись із примхливою погодою й мінливістю долі, тим самим спокутуючи те, що відбулося в Росії протягом багатьох років атеїзму. Спокутуючи також власні «польські гріхи» тих, хто її супроводжував. Ті хто бачив візит Фатімської Божої Матері, або мандри Ченстоховської Божої Матері Польщею, або хоча б прощу реліквій св. Антонія були б здивовані простотою богослужінь такого типу в Росії.

1. Ростов-на-Дону.

В Ростов свята статуя прилетіла з Москви в чохлі (наприклад тих, у яких тримають музичні інструменти). Дерев'яна лектика в принципі не придалася, занадто багато місця займала в маленьких каплицях і будинках, які відвідувала статуя. ЇЇ привіз домініканець о. Анджей Бєлят, у якого незабаром був зворотний рейс у Москву, так що він не міг розділити з нами радість, навіть не виголосив урочистої промови. Це було повне «інкогніто»! Ми не привертали уваги навколишніх в аеропорті, не було навіть пілота, який відкриває процесію супровідних машин або міліції. Про те, що відбувається знали чиновники й «колеги» з інших християнських церков (громад), але на запрошення майже ніхто з них не відгукнувся, так що екуменічного відтінку (як ми планували) на цьому етапі не вийшло. Появу статуї Пресвятої Діви святкували тільки ми - католики.

Не було ні процесії, ні оркестру, а всього лише кілька людей, саме стільки, скільки могло поміститися в «Форді-Транзиті», що належить Ростовським Салезіанцям. У мене була своя машина (подарунок з Кірхе ім Нот - німецького благодійного фонду), але за п'ять днів до описуваних подій під час перевірки траси прощі, її зштовхнула під крутий укіс величезна вантажівка «Камаз». Я дивом уцілів, а машину винуватці того, що трапилось ремонтували майже місяць. Вітаючи Матір Божу, я усе ще був у трансі... у шоку, але й це сприяло глибокому сприйняттю того, що відбувалося.

2. Новошахтинськ.

Спочатку ми привезли Матір Божу в Новошахтинськ, там було перше торжество: вінчання батьків францисканського послушника Миколая. Так, така російська дійсність... батьки священиків, а іноді і єпископів (на конференції, присвяченій родині, новосибірський єпископ Йосиф Верт, родом з Радянського Казахстану, підтвердив, що його глибоко набожні батьки, які виховали 2 єзуїтів і черницю євхаристку не мали випадку повінчати свій шлюб у церкві) все це в умовах гонінь за віру!!! Деякі католики в таких випадках ставили хрест на столі й у присутності батьків клялися один одному у вірності, навіть не знаючи правильного формулювання. Батьки Миколая побожністю не відрізнялися й трьома роками раніше не хотіли навіть чути про його плани вступити в семінарію, а тим більше не помишляли про вінчання. Усіх нас здивувала ця раптова згода на приїзд статуї й таїнство шлюбу, про яке так жагуче молився син, що перебував в Польщі... це було як подарунок на іменини, адже день св. Миколая тільки що відсвяткували 6-го грудня! Так вийшло, що саме ця родина першою прийняла святу статую й зробила це чудово!

3. Чалтир.

Наступний візит - у Чалтир - саме вірменське містечко в окрузі. У величезному старому зруйнованому храмі, у якому саме в цей час лагодили купол, Матір Божу привітав Тер Тадевос, місцевий настоятель «монофізит» із групою парафіян. Тут ми вперше скористалися лектикой й в останній чохлом, тому що зіпсувався замок і довелося його зовсім розірвати, щоб вийняти статую... таке необачне, але типове під час цієї прощі, варварство. Ми проспівали кілька пісень російською, помолились молитвою «Отче наш», вірменською (серед нас були католики вірменської національності), пролунали відповідні обставинам промови, у яких підкреслювалося, що саме в цей день католикос вірменів Гарегін ІІ зустрівся у Ватикані з Папою Римським, щоб підписати екуменічні декларації.

4. Танаїс.

Час минав швидко, у нашому розпорядженні було всього дві доби, щоб відвідати з фігурою 12 містечок і віддати її в Хутір Семенівський на Кубані, тобто в Краснодарському Краї. Ми не могли не заїхати в Танаїс. Це «гніздо вчених». Тут влітку багато польських і німецьких археологів приємно проводять час, але взимку... нас було мало. Отут ми згадали легенду про св. Апостола Андрія, що проповідував Євангеліє в Танаїсі, тому що це було одне з найбільших міст на узбережжі Чорного моря й апостол не міг обійти його стороною... тут же перебувало місце поховання італійських «альпійських стрільців», і ми тихенько помолились віночком Божому Милосердю за їх «фашистські душі»... я точно знаю, що ніхто тут так ніколи не молився, хоч у Венеції в костьолі капуцинів віруючі почитають покровительку полеглих на Доні солдатів, російську ікону «Santa Marіa del Don». Ніхто не заперечував. До італійців росіяни ставляться із симпатією, втім і німці приїжджають іноді у Волгоград помолитися перед іконою, написаною німецьким солдатом під Сталінградом. «З мертвими не воюють» - говорять сьогодні в Росії й це великий крок уперед.

5. Будиночок Петра Чайковського в Таганрозі.

У Таганрозі біля Танаїса Азова (по прямій 30 км), що поклав початок новому поселенню (яке було предметом особливої турботи Петра Великого й Олександра ІІ, померлого в цьому місті). Актовий зал у музеї Петра Чайковського вміщав 60 людей, але в цей день було їх майже у двоє більше. На воскресні Меси як правило приходило людей 20. Перед прощею статуї я звернувся до парафіян із проханням, щоб кожний з них запросив родичів і сусідів, і цього разу всі послухалися.

І знову в присутності статуї ми стали свідками маленького сімейного дива. Один з парафіян, меломан й італьянофіл на ім'я Олександр, ще дитиною під час війни вивчив італійську, шастаючи серед солдатів по італійському табору.

Італійці не заподіювали місцевим жителям шкоди, так що дотепер люди позитивно згадують цю окупацію. Тому Олександр, хоч і православний, завжди мріяв про те, щоб узнати ближче католицьку церкву й протягом декількох років не пропустив ні жодної св. Меси, прикрашаючи кожне свято співом «Santa Lucіa».

Ще він мріяв, щоб з ним приходила на службу його дружина, й про церковний шлюб, тому що тужив за євхаристією. У той вечір його дружина прийшла вперше, через цікавість. Незважаючи на тисняву й скромне оформлення, атмосфера була така піднесена, що ця жінка сама висунула ідею про вінчання. Потім було цілонічне пильнування, спів, вечеря й навіть концерт на фортепіано, вірмени з осередку ростовських парафіян грали на баяні й скрипці.

6. Азов.

Ранком статуя відвідала лікарню для наркоманів й алкоголіків в Азові. Ми вже давно проводили там «терапевтичні заняття», тобто читання розарію, катехизацію й т. д. Однак був саме час процедур і ми, щоб не заважати, помолились у лікарняному дворику, куди вийшли всі, хто хотів до нас приєднатися. Дотепер ми не служили Месу в цьому місті, але саме це торжество стало прелюдією до відродження громади в колишній єпархіальній столиці. Так, як не дивно, ще в середньовіччя саме в Азові-Тані існувала католицька єпархія на чолі з місіонерами францисканцями й домініканцями, серед яких Рейнальдо де Сполетто - першим посів посаду в 1300 році, а останній, котрий значиться у ватиканських списках, був спрямований з Італії в Азов в 1475 році. Ось чому вирішили ми Богородицю привести в Азов!

Після декількох годин стомлюючої подорожі ми потрапили в околиці містечок Староминське і Єйська, де в минулому працював католицький капелан козаків і де було багато лютеранських німецьких громад. Костьоли там не уціліли, тому ми помолились під дверима «кірхи». Молитва була короткою, але глибоко екуменічною - щоб і лютерани могли повернутися «додому», оскільки в одному їхньому храмі перебував клуб, в іншому гімнастичний зал, а за забором... в'язниця!

7. Ленінградська.

У Єйську трапилося чергове екуменічне диво. Єдиний візит Божої Матері в православній церкві. Богослужіння пройшло тихо, без пісень і при закритих дверях. Про це просив доброзичливо настроєний до католиків настоятель, родом з української Вінниці, колись секретар православного ростовського єпископа, тепер «засланий» у провінціальний прихід за свої екуменічні погляди й «гріхи» ще більше екуменічного брата о. Володимира Коряка, вигнаного козаками настоятеля храму на Братському цвинтарі у Ростові.

Ленінградська - козача станиця, у якій проживає кілька польських родин з Казахстану. Вдалося зібрати не тільки їх, але й всю місцеву «полонію», людей 30. Я й раніше бував у цій станиці, але завжди користувався гостинністю вірменів. Те, що мені вдалося знайти тут таку кількість поляків, я теж вважаю маленьким дивом, вчиненим Пресвятою Дівою... тут, як й в Азові, довелося прикласти всі зусилля, щоб була щотижнева св. Меса. Потім з'явилася каплиця, а тепер там перебуває напевно єдина в Росії парафія св. Фаустини!!!

Була й інша причина мого підвищеного інтересу до цієї станиці - неподалік від неї відбулося моє зіткнення з вантажівкою «Камаз». А через півроку в ході прощі мощів св. Антонія знову на цьому ж місці відбулася катастрофа, дивом залишилися живими я й четверо пасажирів, так що вважав це місце прямо-таки дивним і всупереч собі постійно сюди повертався.

8. Батайськ.

Це колиска, притулок, кавказький Віфлеєм, де в 1992, не знайшовши місця в мільйонному Ростові, у маленькому дешевому глиняному будиночку знайшли притулок 3 сестри місіонерки святого Сімейства, а слідом за ними і я. Відтіля ми їздили в Таганрог, Новочеркаськ, Ростов, і навіть на Кубань й у Калмикію. Саме сестри допомагали організувати перший осінній візит Пресвятої Діви й, не дивлячись на численні труднощі й перипетії, намагалися зробити все якнайкраще.

Ранком статую, до якої кожний хотів доторкнутися, сестри викупали, й на прощання поставили віч-на-віч із місцевою копією, щоб «передала силу» - відповідно до вірувань, розповсюдженим у православній Росії, річ, яка доторкнулася реліквії, сама стає реліквією. Ось така інкультурація відбулася з нами в Батайську!

У дворі я прочитав текст присвяти парафії, схожий на створений у Фатімі в 1995 р. Й в супроводі сестер і дітвори з Батайська ми з о. Едвардом поїхали передати статую в Семенівку, а потім в інші кавказькі приходи... 11 грудня 1996 р. - третій день прощі фатімської статуї у Кавказі.

9. Кагальницька, Цілина й Сальськ.

У Кагальницькій поховано 20 дітей, загиблих у жовтні 1996 року при зіткненні поїзда зі шкільним автобусом на неохоронному переїзді. Після цієї трагедії, яку називають «катастрофою під Батайськом», у жалобі була вся Росія. Там ми «показали» Марії символічні могили й місця, де кров дітей змішалася із гравієм і попросили, щоб Пресвята Діва прийняла жертву цих дітей у єднанні з молитвою й пожертвуваннями «фатимських дітей».

І знову несподіванка... виявилося, що й тут живе велике скупчення німців й є безліч дітвори. Сюди ми теж щопонеділка приїжджали зі св. Месою.

У Цілині, де половина жителів сповідає молоканське відгалуження старообрядницької віри (на відміну від щирого православ'я вони п'ють під час поста молоко, від якого втримуються ортодокси - звідси назва), проживала колонія казахстанських поляків: Козловських. Я їх зрідка відвідував, і тепер, немов на прощання із Пресвятою Дівою в цей перший холодний день теплої осені, не маючи можливості добратися до мешканців, загублених серед бруду й калюж, ми запросили польсько-німецькі родини, щоб показати їм статую й обвінчати третю пару на трасі подорожі Божої Матері.

У Сальську ми зробили спробу зустрітися із православним о. Валентином, і запропонувати спільну молитву, але оскільки його не було вдома, Матір Божа відвідала цей храм «інкогніто», благословляючи парафіян й передвіщаючи відкриття чергового пастирського центра, що за півроку до цього проінспектував генеральний вікарій о. Антоній Гей. Тут молитовні збори проходили в клубі, у якому крім нас майже одночасно зустрічалися єговісти, адвентисти й баптисти... дійсна вавилонська вежа. Після мого від'їзду в Сибір у деяких містечках католицьке життя, на жаль, припинилося. Але зерно посіяне, і мені здається, у родючу землю.

10. Семенівка й так далі...

У невеликому селищі більше 1000 людей німецького походження, всі католики - це на Кавказі рекорд. Тут Карітас веде єдиний у Росії будинок людей похилого віку; жінки будинку говорять древньонімецькою мовою; у храмі прекрасно співають вечерню й інші релігійні пісні, що запам'яталися з дитинства (в 30-і роки). У старій церкві перебуває чи то клуб, чи то школа. Директор колгоспу не дозволив там молитися,.. тому за кілька місяців побудували іншу. Тут трудилися катовіцькі священики: Чаплицький, Моравський, Блаут. Неподалік у П'ятигорську жив ще один - о. Марек Мацевич. Наскільки мені відомо, тепер залишився тільки лише о. Блаут. Приємно було подивитися на цих дисциплінованих священнослужителів, їхню сумлінну роботу. З їхніх приходів статую повезли до трьох священиків з Поляш'я - Дрогичинської і Седлецької єпархії, які от уже багато років разом із сестрами лоретанками не менш ефективно працювали на околицях Сочі. Здавалося, що тут погода Матері Божої не перешкодить, зима-то звичайно символічна. Однак на цей раз вийшло по-іншому, але про це потім. Матері Божої призначено було ще раз повернутися до Ростова.

11. Епілог.

Це паломництво, незважаючи на свою нетривалість мало багато екуменічних, пасторальних й історичних контекстів і підтекстів. Задум сміливий з організаційної й ідеологічної точки зору. Здійснення - більш ніж скромне. Іноді комічне (вінчання в Цілині в бруді на перехресті), або трагікомічне (на одному з контрольних пунктів міліціонер хотів нас оштрафувати за те, «що везу дитину на колінах» поруч із шофером,.. а це була Вона)... Я всю дорогу притискався до неї, не з побожності, а скоріше від втоми, намагаючись також заглушити переживання, пов'язані з невдалим послушництвом і втечею від францисканців, аварією й сотнею інших справ. Крім того, як я вже відзначив раніше, чохол зіпсувався, і нам довелося власним тілом оберігати статую від ушкодження. Я почував себе з нею як в «Христа за пазухою», спогадами про ці моменти найбільше дорожу.

Приїзд Пресвятої Діви дозволив зміцнити дружні узи із глибоко солідарним у ті дні салезіанцем о. Едвардом Мацкевичем й, приїхавшим незадовго до того, побратимом Єжи Кроляком. Оживилися трохи залякані російською дійсністю сестри й невпевнені в собі нечисленні парафіяни... з тих пір їхня кількість стала збільшуватися. Парафії теж з'являлися з разючою швидкістю. Торжества готувалися «кустарним способом», але із глибокою радістю й турботою. Потім ці події ще багато років приносили конкретні плоди.

Люди пробудилися, особливо в Азові... я незабаром туди переїхав. Величезною несподіванкою, а також прикладом для молоді стали пари, що прийняли під час прощі статуї, таїнство шлюбу.

О. Ярослав Вишневський