ВЕЛИКОДНІЙ ТРИПТИХ – АЗІАТСЬКИЙ

І. Росія

1. Білорусь

В Білорусії провів я канікули, друг семінарист зі мною,
Мама поїздки побоювалася, але мовчки погоджувалася,
Віддавала перевагу тому, щоб сидів я вдома, у костьол ходив з нею разом,
Я нервував, стверджуючи, що за кордоном моє місце.
І от молилася на самоті, я їздив на Схід.
Її єдина радість, що син священик.
Канікули на Сході приємними виявилися,
З тих пір Росію як рідну став любити, не знаючи,
Що таке Кавказ.
Кількома словами відповісти спробую:
Кавказ – це гори, степ і люди, Чорне море, Приазов’я ,
Люди гарячої крові, як клімат, життя своє не цінують,
Люблять веселитися, але якщо зляться, помста триває все життя.
Є на Кавказі православ’я, у Калмикії ламаїти,
Багато республік мусульманських і всюдисущі католики,
Козачий присмак на Кавказі, у церквах, на вулиці й ринку
Публічні заходи й щось таємниче.
Були безглузді пригоди, коли до себе запрошували,
Щоб у роботу мою лізти, висилкою загрожуючи.
Нині викинутий насправді, пригадую з подивом
І бачу раптом, що в Кремлі вдачі ті ж самі.
На Півдні трав багато запашних, серед них амброзія.
І всюдисущі коноплі, марихуана дешева,
Там дикі тюльпани, ковиловий степ високий,
Природа дивна, чорнозем, російське ельдорадо.
Кавказ відомий мені – це вірмени, їх тут терплять, але не люблять,
Чорні, говорять, або франки, католики з Грузії,
Є на Кавказі ассірійці, хліб „лахма” називають,
І вся мова – це діалект, Ісус ним користувався.
Там на Кавказі випробував свою любов до священства,
Там перший парафіяльний будинок, страшний й милий час.
Можливо я б і залишився, але видно не судилося,
Алергія на амброзії перешкодила, є й інші причини.

2. Волга

Волгу я чітко вивчив, з Кавказом назавжди прощаючись.
Урал ще показати друзі мені раптом пообіцяли.
Бусом для семи чоловік, що „Соболь” звався
Поїхали ми з Азова дуже дружною командою.
Місто Волгодонськ: моя парафія, дерев’яна каплиця –
Саме через неї я зволікав цілий рік, хоча в Сибір хотілося.
Місто виникло як табір для політичних в’язнів .
Там були дві електростанції: ГЕС на ріці й атомна.
Волга – широка ріка, піщаний берег, як Дон тепла.
Дороги довгі, з вибоїнами й дикий степ ковиловий.
Як тут селилися німці й чому Волгу полюбили?
Це загадка всіх сторіч... „Соболь” мчався по степу!
У містечку Маркс мешкав єпископ, я відвідував його частенько.
Величезний храм, сестри моляться, на дворі пасуться козлики.
Саратов – місто європейське, гарне й начебто сите,
Кафедральний собор – кіно на вулиці німецькій.
Якщо кіно в соборі, довелося храм будувати новий.
Будівництвом зайнялися салезіанці, як і на Доні.
Ульяновськ – місто Симбірськ, батьківщина вождя революції,
Тольяті – столиця машин, тут же водна електростанція.
Волга – тут зустрілися культури, мечеті є татарські,
Як й у граді Астрахані і в містечках уральських.
Як розповісти про провінції, адже про Москву всі знають,
Краще про Сибір розповісти, незабаром туди направлюся.

3. Сибір

Зима в Сибіру – тріскучий мороз, нестрашне сухе повітря,
До того ж сонце цілий рік, особливо в Читі.
У Сибіру весна вибухає раптово й крижина атакує,
Змітаючи на шляху своєму селища, найстрашніший час.
Влітку люди на городах, як і по всій Росії,
Полюють, рибу ловлять у ріках й озерах, збирають гриби.
Байкал – загадка для людей, мені здався Віслою,
Пісок на узбережжі, смачний омуль, у лісі модрина.
Тут нас зібрав на канікули Мазур, єпископ іркутський.
Тридцять священиків на дачі тіснилися як оселедці,
Щоб пережити реколекції й на „глибину виплисти”.
Потім в Іркутську під собор помістили наріжний камінь.
Саме тоді мені мій новий владика сказав,
Що буду працювати на Камчатці й у декількох інших місцях.
Чита, Хабаровськ і Сахалін... надто віддалені місця,
Міряй сили відповідно до намірів... охоче я погодився.

4. Камчатка

Кипучі гейзери, люди купаються серед снігу,
Ризиковане заняття, навантаження велике на серце.
У Петропавловську три вулкани, три славні високі сопки:
Авача, Вилючинська й, здається, Коряцька.
Порт Петропавлівський величезний, природна бухта,
Беринг колись її відкрив, вміщає весь російський флот.
І стільки ядерних кораблів, що місто може вибухнути.
Два роки відвідував людей, дуже приємний час.
Є в Петропавловську цвинтар часів кримських боїв,
Капела теж на горі для загиблих європейців.
Зустрілися мені навіть тут козачки, як чортик з табакерки,
Знову нагадали, щоб утікав, а то на багнетах відвезуть!
Що їх мучить козаків і доброго московського брата?
Моя єдина зброя: наївність й імпровізація.
Так, вдається дещо, більше ніж би приснилося,
Однак думаю зараз: просто мама молилася!
Там на Камчатці, на ім’я мами, парафія святої Терези,
Адже Пій 11 до війни дав її в покровительки для Росії.
Були реліквії з Ліз’є й гіпсова статуя,
Була бідніше за всіх у бараку, але в центрі каплиця.

5. Сахалін

Тут краби, папороть, аралії, підкалужниця й кропива,
Землетруси, сплячі вулкани, газ і нафтовий шельф.
Тут багато корейців, живуть добре, не страхаючись морозу.
Тут росіяни без захвату доїдають черствий японський пиріг.
Тут каторга страшніша за всіх, славився острів канібалізмом.
Нині живуть лише ті, кому бігти лінь або просто нікуди.
Жив і я, намагаючись бути корисним, все ж таки хтось вирішив, що я шкідливий,
Тому що під моїм початком, храм виник гарний занадто.
Ось чому я собі заслужив відпочинок тривалий, про це ще скажу.
Хочу лише дякувати Богові за Сахалінську ідилію
Дві смуги гір з півдня на північ низькі, але прекрасні
І два узбережжя: Охотське море й тепла Татарська протока.
Мої канікули такі тривалі після стількох довгих років блукання,
Що провів на Далекому Сході, у Південній Кореї й у Японії.
Єпископ дивувався, що до мами не хочу, і мені особисто теж дивно,
Однак в дорогу благословили, мандрівник я непоправний.
Спочатку в Японії вивчав я як жити серед технології непорівнянної,
Якою правлять люди мені відомі, довідався я про них у Сибіру колись,
Кинутий як щеня у воду, вчився я всьому заново.
Канікули вийшли на славу, повернутися мені не дали.
Тому, сидячи в очікуванні, вірю, що знову мандрувати буду,
Сиджу, ледарюю в Польщі, згадую, жахливо по Азії тужу.
І точнісінько як Адам у Литву, я все в Сибір хочу повернутися,
Подумки й тілесно знову хочу стати місіонером.

ІІ. Корея

1. Пусан

В порту в Пусані живуть брати бідні від Матері Терези Калькуттської
У них поруч із будинком храм, на вежі якого піднімається статуя –
Непорочна Лурдська й Фатімська тут славиться молитвами німця,
Отець Ан 50 років працює, просячи в Бога прощення за „військові гріхи”.
Трохи поговорили про те, що о. Антоній Ростов-на-Дону знає з юності,
Брати прийняли в гості, довше ніж я планував, спасибі їм за це.
Купав я дідків в лазні щодня, дуже хворі, інваліди при смерті,
Така харизма братів, роблять усе з посмішкою, і я посміхався.
Серед людей раніше мені знайомих, кожен здавався рідним дідом,
На Сахаліні таких кликали ми „харабоджи” шанобливо,
Я раніше переживав, що буду в Кореї чужинцем і нікому буде зі мною возитися,
Однак стільки тут приїжджих росіян, корейців, хвилювався дарма.
Хоч більшість літо проводять серед дітей у Росії.
Тих, які залишилися, було в статку, щоб не нудьгувати, їх відвідуючи.
Там теж живуть сестрички Матері Терези Калькуттської,
Там паллотинці з Польщі, побратим о. Олександра Петршика.

2. Ансан

І відразу в перший день мого перебування на похорони мене запрошують.
Ніхто раніше не вмирав серед ансанських католиків, і раптом трапилося
З Вуглезаводська бабуся Бернадетта – землячка, сахалінка.
Цілий автобус місцевих корейців і дві дочки з Росії.
Приїхали на Месу святу, потім літанія в автобусі, красиво всі співали,
Тривалі молитви не припинялися під час кремації.
Через віконця 8 отворів, у яких проходить жалобний обряд,
Дружно спостерігали сімейства, що випадково зустрілися.
Спалювали буддистів і вони молилися поруч, були атеїсти, або мені здавалося.
У всіх фотографії, свічки й кадило, спека стояла жахлива, не всі дивилися.
Частина пішла попити водички, сльози отираючи, багатьом вручили морозиво
У твердій пластмасовій упаковці, горе й спрага перемішалися.
Чоловіки в білих шапках й в таких самих шароварах, поїли й знову
Кудись їдемо, цвинтар не дешевий, землі обмаль.
Бідні люди ставлять урну на полицю, як в архів у великому залі
І чекає людина терпляче, поки не прийде Судний день.

3. Андрій Кім де Гон

В Ансані Чон ду Хван із дружиною допомогли знайти храм, взяли на екскурсію
У ті місця, де гора мучеників і святилище розарію,
Величезні намиста прямо на землі лежать: „Инчон е Марія” - треба читати,
Враження невимовні, шкода розбитих голів добрих людей.
Це вони для Христа й для нас це місце створили, спека, краса...
Багато подарунків вручив настоятель, все сестри відвезли на Сахалін!
Наступного дня із Легіону Марії з тіткою Тамарою біля Усана
Іншу гору відвідали... „стильний храм” зовні схожий на піраміду.
Саме в цьому місці, де хресний шлях зроблений на зразок Лурда
Каплиця Андрія Кім де Гона, якого тіло друг приніс, ризикуючи,
Відірвану голову до грудей притискаючи, прийшов із Сеула.
Спасибі, тітко Тома, за переклад, і тобі, Син Харабоджи, за житло!
Спасибі, всі ансанці, за серце, за те, що весь тиждень
Жили ми дружно разом, Меси проводячи й розмовляючи про все.
Спасибі Валериній мамі й Францискі з Петербурга,
Спасибі Женьці, Яні, Сашку й багатьом, багатьом друзям.

4. Сеул

Сеул зустрів мене дощем і там теж багато знайомих,
Здавалося, що все життя в Росії я цей приїзд готував.
Тут мені зустрілися корейці отці знайомі з Москви,
А також дівчата студентки з Хабаровська очно й заочно знайомі.
Найбільш клопотали Віка з Агатою, потім смілива Ю Джин,
Спасибі Юлі Хан, що попередила про приїзд мій.
Які гостинні люди на Далекому Сході переконався я знову,
Місіонер-сирота багатьох матусь і батьків, братів і сестер придбав.
Чоль ту Сан – гора Розбитих голів й Мьєн Донг, гора Мудреців -
Два в Сеулі місця важливі – береже Корея свою історію.
Пишається також, коли знають і шанують люди.
Ушанував для початку і я все, чим місцеві католики дорожать.
Був час, коли в Кореї європейців боялися й знищували,
Побоюючись, що до них занадто багато тягнеться молоді.
За навчання про „Царство Небесне” усім зривали голови,
Відтіля дивна назва тих гір, які бачив я...
Корейці сангвініки, гостро сперечаються в порівнянні з жителями Азії,
Ніжні іноді, хоча своє знають, Європою нині не зневажають,
Літерок мало в алфавіті, легко освоїти, хоч й екзотичні.
Ієрогліфи гарні, але юнаки не хочуть їх знати, прагматичність!
Працьовиті, прибрано скрізь, але є й ледарі, у Японії чистіше.
Країна маленька, але здається просторою, зелень, гори й море,
У центрі Сеула ріка величезна, гора й під нею довгий тунель,
Одного дня вистачить, щоб всі куточки країни відвідати.
Тут паличками їдять, особливо „дари моря”,
Тут популярне „Кімчі”, як польський бігос, але сире.
Міцний часниковий запах, але для здоров’я незамінний делікатес.
Три сотні рецептів зустрів я в музеї, все це фрукти солоні.
Здається країна не дуже релігійна по природі,
Багато вірувань „імпортних” з Китаю, Японії, Європи!
Дивно для сприйняття приїжджих, але тут типово...
Багатоповерхові будинки вінчають церковні вежі, якщо в них живе пастор!
І не заважає сусідам: хрест, або навіть буддійська свастика.
Пастор, буддист в одному будинку й поруч каплиця – у ній – католики
Планують у Кореї храм, вищий за всіх на світі... на трьохсотріччя І боку,
Зовні пагода, але у середині готика... там, де народилися корейці – католики!
Так, говорив я про Андрія Кім де Гона, у нього теж дивний храм,
Теж готика усередині, як у казці, а зовні піраміда.
І дивний храм на горі розарію, весь дерев’яний, а замість ікон
Скло величезне й через нього вид на ландшафт, фон для вівтаря.
Був я в приймальні кардинала, змоклий як курча...
І довго готовив розмову, прийшовши раніше хвилин на 15.
Все ж таки, довідавшись, що гість вже прийшов, прискорив він зустріч.
Одягнений як сільський холоп у жовту жалобну уніформу!
Який контраст, подумав я – дочекаюся колись у Польщі,
Щоб так безшабашно якийсь „екселенц” зі мною поспілкувався.
Говорив не поспішаючи, без акценту, англійською кардинал-пенсіонер,
Послухав, шкодував, молитву обіцяв... чотки подарував!

5. Тегу

У той же день відвідав я Тегу... настоятель приїхав з парасолем,
Взявши із собою хоровод жінок, черниць і парафіянок світських.
Видно дійшли чутки про мій приїзд, адже в Тегу здавна дружать із Сахаліном.
Троє „симбунім” до мене й навіть черниця Глорія трудилися в Росії.
Я міг сказати „Аніон Хасейо” або „Саран Хе Йо” чемно,
Міг перекручуючи читати святу Месу, чому вони були раді.
Відвідали ми також Ханти, місця, присвячені мученикам,
Потім настоятель грав у карти й багато „поблажливо програвав”,
Кім Вон Сул мій попередник на Сахаліні, загальних тем багато.
Отець Йаків любить життя, я аскет, ми різні зовсім: шукає, як мені допомогти.
Взяв на прогулянку в прекрасну Лурдську печеру, у якій Меси за місіонерів,
І потім „солодкий стіл”, на ньому рисові страви для „симпатиків Сахаліну”.
Одержав подарунки: парфуми, шкіряний ремінь, білизна й безліч книг.
Це типово: кореєць бачить, не запитуючи й від душі допомагає .
П’ять днів провів я на Півдні й знов повернувся на Північ...
Щоб довідатися, як у Кореї жив інший попередник отець Бенедикт.

6. Інчон

Бенедикт родом з Америки, Че Бун До названий тубільцями
Рідкість для європейця, іноді, якщо люблять, по-корейські називають.
На Ток Чок До три дні я провів і не забуду ніколи.
Плакав я, побачивши побудовані ним храми в Інчоні.

7. Наджу

Нарешті в Наджу їду, місце у світі відоме,
Євхаристичні там дива проти абортів.
Юлія Кім пресвітеріанка, звертається в католицизм
Вона й все її сімейство, дуже Марію шанують.
Ходив я по горі святій, де теж мученики гинули.
Незабаром повертаюся до Японії, тому каменів багато взяв я.
Здавалося ніхто про мене не клопоче, мав я кімнатку затишну,
Все ж таки багато знову одержав подарунків, не забути б чого.

ІІІ. Японія

1. Ніігата

До Японії більш сентиментально ставлюся, і тому приїхав раніше
Летів з Росії в Хабаровськ, переживши принизливий контроль.
Десять років у країні людожерів, міг би сказати лаконічно
Не про народ, але правлячих ним по-дурному й по-диявольському одночасно.
У Японії в Ніігата читав я літери з радістю, що знаю катакану,
Хотів угадати каджи й храмів шукав цікавим поглядом,
Багато сіл і міст на протязі 2 годин побачив шляхом до Токіо,
Шукаючи увесь час церковних будівель, над якими був би хрест...

2. Матсубара

Хрест скромний був у Матсубара, у парафії світських місіонерів,
Потім бачив у центрі Софію, великий храм єзуїтів
Подруга Секо, ангел охоронець, увесь час підраховує,
Чи зможемо ми поїхати на північ, чи вистачить грошей у Нагасакі потрапити.

3. Куджи

Так, вистачило звичайно, церківка в Куджи імені Павла Мікі
Загублена маленька хатка серед вузьких вулиць.
У парафіяльному дитячому садку сотня дітей, парафіян небагато.
Настоятель старий, вести Месу не може, іноді лише у неділю.
Секо знайшла міссал невеликий, а в ньому текст „ромаджин”
По ньому я міг читати Месу й священик радий, що відпочине.
Проповідь про Фредиріка Шопена і його славну кончину,
Люблять у Японії музику, Шопена вважать кумиром.
Три дні провів у янтарних краях і Богові вдячний.
Якщо хто в казку потрапити мріє, Японія місце підходяще.
І знову Токіо, все тут величезне, але скромне.
Будинки високі, але плоскі, як плитки шоколаду.

4. Токіо

У Японії все трохи менше: вулички, будинки й рейки поїздів вужчі,
Тільки токійські автостради самі великі: висячі, багатоповерхові.
У японських селищах відчуття села... Гуллівер і навколо діти
Всі вони приємні і метушливі, у всіх свій невеликий „бізнес”.
Церківки теж мініатюрні і скромні.
Одні з деревини допотопні, інші тендітні, хоч і бетонні.
Рисові килими можна зустріти в будинках багатих й бідних.
Високо цінують рукоділля і все, що творять – чудове.
Стелі низькі, адже сидячи на підлозі, проводить людина весь день.
Так, є і європейські меблі, але для особливих випадків.
Юнаки красять свої зачіски: червоний колір, зелений, блакитний
Половина молоді: так раптово вторгається Європа.
Японець кращий еколог, для риб створив акваріуми величезні,
Для тварин міста, не зоопарки, діти радіють природі.
Увійшов усередину Йокогами котик заблудлий, і все місто
Весь тиждень спостерігало, що ж він чудесне створить.
Японець охоче камінці збирає й у кожному зміст бачить схований,
Дивні ікебани, це життєві дрібниці, але для нього істотні.
Все він має сучасне, однак марновірний надмірно:
У храмі синто як у скансене: час стоїть, прийди, глянь!
Колодязь із черпаком і три ворота, а перед будинком дзвін,
Сюди приносять малят й стрижуть юнаків, рідко весілля просять.
Сюди не входять за вівтар, моляться зовні на сходах при вході
І на шляху величезне корито: скриня для грошей або рису.
У дворі, як у дитячому садку, камінці маленькі й величезні,
Лампади з каменю обклеєні шовковим папером.
Японець любить ці місця, але вірою привселюдно не хвастає,
Це інтимна розмова, куди захоче, туди й піде, не звітуючи.
Люблять по-європейськи вінчатися з органом у церкві,
Незважаючи на те, що не хрещені, Ватикан дав свою згоду!
Похорони й цвинтар оберігають звичайно буддисти.
Монастир: затишна пагода в яскравих квітах, ченці лагідні.
Бачив я вежу багатоповерхову, усередині ліфт швидкісний,
Жінки в приймальні продають квитки, цвинтар як музей:
Урни з порохом як в архіві, на полицях під порядковим номером,
Бачив як тихо мчаться дзен-ченці, безшумно по килимах капища.
Начебто схоже як у Кореї, однак щось інше.
Люди – більше потайливі при житті й навіть після.
Хтось з кадилом прийшов на хвилинку: бачив відкриту полицю,
Хлюпнув, ударив у дзвін... запалив кадило, схилився... і зник, як прийшов.
На самому верхньому поверсі три мініатюрних храми: буддійський, синто
І християнський, важко повірити, що криваво нас тут винищували,
Про це говорила Секо, коли дісталися до Нагасакі,
Це зовсім інше місто, тут завжди мешкали іноземці.

5. Нагасакі

Порт трохи схожий із Владивостоком і старі, але швидкі трамваї
Клімат тепліше, ніж у Куджи й всюдисущий голос бабки,
Соборна площа й старі статуї, німі свідки вибуху.
Юрби молилися в цей роковий момент на відстані 300 кроків від епіцентру.
Бачив я храм Максиміліана, той великий „Сейбо но Кіші”.
Застав Сергія – старого брата, здивований був моїм візитом.
Бачив і церкву на Оура й там як у Наджу,
Мама сказала мені: „Ти не страшися, все буде в порядку, синок!”

Присвята

Назвав цей триптих створений у поспіху Великоднім на честь мами,
Віруючи, що якщо все це на Страсному тижні написано
Задовольню всі її турботи й порадую у раї
Саме на Великдень, півроку її кончини – та упокоїться в Богові!

О. Ярослав Вишневський
Czarna Bialostocka, 16-20 квітня 2003 року