Моя Мама Кармелітка – Тереза з Польщі

„Вечір, візит до пустої каплиці
А в серці - матінки слова
„Вітай, дитино, давно я чекала
Зустріну я тебе тут знову”

Серце Ісуса і Серце Марії
Ці незвичайні спіткання...
Спочатку Назарет, потім Вифлеєм,
Нарешті – гора Кальвар’я

З матір моєю бачився в Кореї
Хоч вона в Польщі страждала,
Чув її голос в далекій Японії
Поволі вмирала...

Є щось такого, як в давній легенді
Про малого Марцеліно,
Коли розмовляв він с Богом далекім
Зненацька ожила дровина
(„Найсвятіше Серце” - переклад вірша „Przenajswietsze serce” збірка „Czlowiek znikad”)

Серед святих католицької церкви є вже три Терези й усі Кармелітки (іспанка, француженка, й Эдит Штейн – єврейка). Незабаром Святіший Отець додасть до їхнього числа й Терезу з Індії. Це буде виняток з правил...вона не кармелітка.

Я хочу зробити ще один виняток і щоб заінтригувати читачів додам, що маю на увазі людину, яка ще живе. Я розповім про свою маму і назву її Кармеліткою. Кармеліткою з польського селища Луб’янки.

Я вирішив говорити про неї в такий незвичайний спосіб, тому що одержав трагічні звістки з Польщі. Через 40 днів змушеного перебування в Японії після вигнання з Росії я довідався, що м'яка форма раку, якою страждала моя матір, раптом виявилася злоякісною пухлиною печінки.

Морфій, утрата свідомості...Спочатку лікарня в Рипину, а тепер у Хойницях. У мене немає ще ані грошей, щоб повернутися додому, ані поняття, як купити квиток, але я вже до мами лечу...думкою.

Я назвав її кармеліткою з трьох приводів: імені покровительки, місця народження і чернечого покликання. В її рідному будинку в Луб’янках, на великій картині, що висіла понад бабусиним ліжком, було зображення святої Терези від Дитятка Ісуса. І хоч я мало знав про цю святу, з дитинства пам'ятаю її погляд...Він перетворював маленький дерев'яний будиночок у таємничу каплицю.

Мене завжди приваблював цей будиночок...

Бабуся Ядвіга вміла «розмовляти» з іконами... Не маючи ніякої освіти, вона була містичкою, я в цьому упевнений.

Ще більше ніж вона, знаною особою була прабаба Хелена (акушерка тобто сільський лікар). Славилася побожністю і саме вона підібрала ім'я для моєї мами, вона ж підштовхувала її та готувала вступати до кармеліток.

Луб’янки розташовані в двох кілометрах від монастиря Чудотворної Оборської Божої Матері..

Мама любила вчитися.

Дідусь закінчив три класи початкової «царської школи», і власне тому до нього ставилися з повагою, удостоївся він навіть звання «солтис», тобто сільського старшини. Він з трудом проковтнув новину, що його третій дочці не вистачає семи класів освіти. Дівчинці довелося пішки переборювати відстань 12 км до міста Рипін. Але була упертою, протягом цілого року вставала щодня о 5 ранку і в цей спосіб переконала дідуся .Той перевів її учитися в інше місто Липно, де жили родичі, і вона могла в них оселитися ,щоб не ходити пішки до ліцею.

Середню школу, однак, вона закінчувала заочно ,тому що сталося нещастя. У віці17-ти років їй зробили операцію правого вуха. Позбулася прекрасної коси, п’ятдесяти процентів слуху, нервів обличчя та...майбутньої радості життя у чернечому законі.. Ніхто при таких умовах не прийняв би її до монастиря.

Десять років вона отямлювалася, і в ці роки працювала вчителькою в селі Руда біля Скрвильно, де й мала жити дотепер.

Папа теж виріс неподалік (Куявсько-Поморська область). Хоча він був молодший на три роки, усе-таки йому вдалося здобути взаємність, і він оженився з мамою. А через рік народився я.

Тільки після рукопокладення я довідався, що під час вагітності мама постійно у молитві присвячувала мене для служіння церкви, замість себе. Якби я знав про це раніш, може бути я став би кармелітом...а замість цього блукаю по цілому світу як «безпартійний» місіонер.

Я не знаю, що мама ще обіцяла Богові, але двоє молодших братів теж намагалися стати священиками. Коли нічого з цього не вийшло, вона доклала всі зусилля для того, щоб вони одержали іншу повноцінну освіту.

Мама все найкраще віддала своїм дітям. Вона мріяла про те, щоб переїхати в місто. Постійно відкладала свої заощадження «на книжку», щоб купити квартиру а потім знімала ці гроші, тому що чергова дитина «йшла вчитися» і мала потребу в грошах. Це усім відома «польська схема». Скільки матерів так роблять...і скільком не щастить. Але моя мама була завзятою жінкою. Четверо дітей вивела в люди.

Її п'ятою дитиною був тато (хоча і він нині дуже хворий, нехай простить мене, назву його м'яко: „поет”). Усю тяжкість виховання дітей мама прийняла на свої плечі.

Вона багато про що мріяла у своєму житті. Найголовнішою мрією було паломництво до Ченстохови, але з її хворобами та постійною працею це було неможливе. Тому вона щодня робила маленьке паломництво до костьолу. Доти поки не зламала ногу. Через свої хвороби вона здавалася на вигляд подібною до Папи Римського.

Я міг би її назвати ще й місіонеркою з цього приводу, що вона завжди цікавилася моїм життям за кордоном. І хоча вона знала, що ризикує, усе-таки відвідала мене в Росії саме в ту пору, коли наді мною знущалися козаки(у 1994 році погрожували знищити монастир сестер, а нас, осіб духовних, викинути з Росії або забити).

Незважаючи на то, що в неї були підстави ненавидіти і ревнувати до Росії, бо відняла в неї сина, - вона щорічно готувала все наше село, підшукуючи добровольців до прийняття гостей з Росії у свої домівки. Це були великі групи: від 10 до 40 осіб і матір приходилося нелегко.

Крім того вона від мого імені щорічно розсилала тисячі різдвяних і великодніх листів – звітів про мою діяльність і потреби. Інші священики допомагають матеріально своїм матерям, вона ж поділялася зі мною всім що мала.

Я не бачив її вже 2 роки і зараз не знаю, чи встигну побачити, але так собі її уявляю...Сива, згорблена, губи трошки стиснуті від післяопераційного болю.

Мама присвятила мене тричі: для семінарії, для Росії а останнім часом, коли я писав, що мене можуть викинути з Росії і що я мрію про Китай, вона відповіла...що благословляє мене і просить приїхати, як тільки це буде можливо...

І от я можу і повинний повернутися. В мене немає ще ані грошей, ані досвіду в подорожуваннях по Японії, але думкою я вже з нею, тому що вона цього заслуговує. Я запитую сам себе, чи не було це раптове погіршення її стану побічним результатом непосильних жертв.

Я знаю про те, що повертаюся як блудний син, але хочу скористатися словами проповідника під час одного похорону: « чи прийдуть у лікарню зі співчуттями ті люди, що ранили її серце, знущаючись над сином?». Так було сказано у 1984 році коли було забито о.Єжі Попелюшка, так говорили про маму о.Суховольца й іншого священика з міста Васильків.

Я не вмираю, це в моєї мами серце розривається від болю. І тому я присвячую її цю коротку статтю. Для мене, хоч вона ще живе, але вже гідна звання святої.

Звеличуючи її ,віддаю честь тридцяти тисячам жінок у Польщі і 500 тисячам у світі, що виростили синів-священиків. Адже вони не завжди дочекалися похвали як Маргарита Боско, мама Іоанна та всіх салезианців.

Спасибі, мама Терезо, кармелітка з Луб’янок – польського села.

О. Ярослав Вишневський

PS. Таки вмерла на п'ятий день після появи цієї розповіді. Електронною поштою текст потрапив у лікарню і був пересказаний сестрою під час маминої агонії. Сестра затверджує, що мама зрозуміла й пролила сльозинку. Я приїхав день пізніше і очолював церемонію похорону, знаходячись в стані «позитивного шоку». Не міг плакати та усіх умовляв дякувати Богові без сліз за цю світлу людину.