Вбити Польщу...

Багато хто запитує, що я роблю після виселення з Росії. Звичайно, мрію повернутися туди й охоче прийму кожне запрошення... адже місіонерська робота це покликання в покликанні, а навіть так сказати, наркотик. Місіонерство наша єдина імперія, обіцяна сестрі Фаустині... ми повинні нести „іскру віри”, щоб запалити нею увесь світ. І я вже знаю, що тут не треба героїзму, але це зв'язано з адреналіном, якого за кордоном, серед пригод завжди багато. А поки що допомагаю в приході в Чорній, за порадою доброзичливців відпочиваю, збираюся з силами і пишу, але не щоденник, а щось начебто тургеневських „записок мисливця”. Перед вами чергова стаття про о. Іржі Попелюшко і його страждаючої, але все-таки зразкової, стійкої матері.

1. Реколекційна поїздка

Стоять великопостні весняні деньки. У Маріанові були реколекції – настоятель ризикнув і дозволив мені протягом 3 днів поділитися тим, що мені довелось випробувати в Росії. А на другий день реколекцій, після обіду, я відправився на екскурсію і через півгодини вже був в Окопах... так і хочеться додати „окопи Святої Трійці”, як у Красинського ... але це просто село, у якому живе родина Попелюшко. Живуть вони так просто і бідно, що для священика працюючого по сусідству не потрібно ні пропуску, ні запрошення, ні вишукано ввічливих телефонних дзвінків. Мені пропонують каву в кімнаті, де ночував Єжи, відвідуючи батьків і де дотепер серед безлічі інших речей, пов'язаних із трагічною пам'яттю про життя і загибель цього священика, стоїть засушений букет з його першої меси.

Я не знаю, що мене так тягне сюди, але це незрозуміле і сильне почуття. Так, мені буває ніяково, але приїжджаю сюди знову і знову. Хочу знати якнайбільше про цю забуту історію. Мене мучить безліч питань – чому? навіщо і як? Адже в дійсності нічого не змінилося. Схоже, що над цією смертю жорстоко посміялися... нами керують ті ж люди, що і раніш. І робітників і селян немає в уряді нікого, хто міг би підбадьорити їх і реально захищати. У них навіть немає тепер свого капелана!

І от я знову викликаю в пам'яті тодішні події.

2. Білостокські мученики

Я згадав убивство на Дойлидах і повні сліз очі батьків о. Суховольця. Людини, яка сама „горіла і запалювала інших” прекрасними богослужіннями „за батьківщину”. Згадав і саркастичний коментар... „спекли його так не з'їли”... я знайшов книгу про це... і взяв із собою на інші реколекції. Реколекції в Чорній Бялостоцькій для дітей з Метаної, що ще неповнолітні, а вже дорослі через наркотики, спиртні напої і секс. Я хотів розповісти їм цю історію на реколекціях. Вселити в їхні серця надію розповіддю про гарних священиків, що мав ідеали. Що вірили в існування істини, справедливості і за ці ідеали пожертвували життям. Може це нерозумно, але я мріяв про те, щоб на цих реколекціях діти подивилися фільм Агнешки Холланд.

Ще в семінарії я дивився цей фільм з почуттям подяки за те, що режисер зберегла на плівці кришталеву особистість капелана Солідарності... і був упевнений, що тепер-то вже точно ця історія не буде забута.

3. Перші враження

І от я повернувся в Польщу. Багато хто мене втішав, що поповню свої знання про батьківщину і що мене це порадує. Так! Я так і роблю, але з мимовільним страхом зауважую, що цього фільму не можу ще раз подивитися, тому що його просто-напросто немає в прокаті, а ті знайомі, у яких він був... уже давно його стерли. Для мене це симптом. Через стільки років проведених за кордоном я бачу, що і справді... та Польща, ті ж вулиці, люди і міста. Але все-таки якісь інші... подавлені. Без ідеалів і ілюзій. Важко нас розворушити. Може тільки Святий Отець може це зробити, але і його візити занадто нетривалі.

4. Юні актори

Під час реколекцій мої підопічні зробили сюрприз. Не було фільму, але зате молодь підготувала виставу – містерія в рапсодичному стилі. Дві енергійні виховательки Ева і Беата прийнялися за справу з наснагою! Слово, рух, світло – ніяких костюмів декорацій. Тільки атмосфера. Кілька коротких сценок, немов мазків пензлом. Марія в монолозі розпачу, скаржиться, що мучать сина, сцена в Герфсимонськом саду, розпач Іуди, подив Пілата і висновок, що інтригує,... сьогодні пошкодували б цвяхів і не розіпнули б Тебе... убили б,або наклепом, змовою мовчання... або висилкою на несправедливу війну!

Розп'яття розтягнуте в часі на тисячоліття!!!

5. Обновлена пам'ять

Мені здається, що сьогодні пам'ять про о. Іржі стирається... може бути, помиляюся, але якщо не дай Боже... я правий, те це симптом. Симптом прямо з вистави і те ж завершення.

Я познайомився з мамою Іржі в Окопах 12 років тому, коли ще був вікарієм долистовського приходу, що знаходиться по сусідству із Суховолією. Здивувало мене і зацікавило те, скільки енергії таїлося в цій простій, але той же час з почуттям власної гідності, жінці. Вона була говіркою, чи ледве не балакучою. І мені й іншим випадковим гостям охоче розповідала різні подробиці з дитинства чи мучеництва сина. Вона не хотіла мовчати, вона майже кричала, намагаючись викинути із себе цю образу, цей біль. А от чоловік був мовчазний і замислений як філософ. Він випромінював іншого роду шляхетність і доброту зломленого стражданням батька.

Тепер я починаю це краще розуміти. Два рази побував у її будинку ще до реколекцій у Маріаново. Постаріла, але виглядає все так же гідно! Недавно овдовіла, а в молодшого сина саме вмерла дружина. Чоловік старий, а невістці було всього 37 років... залишила троє дітей на виховання бабусі і перевантаженого роботою батька. Багато сліз у них нагромадилося... але десь усередині. Вони їх не афішують. Станіслав прийняв посаду сільського старости і як уміє, бореться з проблемами всього сільського колективу. Це на багато інша боротьба, чим та, котру вів брат, але теж болісна і важлива. Якби Іржі побачив, що сьогодні роблять з селянами... Хресний шлях – змова мовчання.

Мама о. Попелюшко, котрій я перешкодив у домашніх заняттях, саме виходила з льоху, несла картоплю на обід для сиріт. Переконливо розповідала мені, як тепер важко виростити корову і як важко її продати. Входження в Союз і блокаду знає з особистого досвіду і рішуче висловлює свою думку: „ображають нас! Кому за нас постояти!”

6. Пенелопа з Окопів

Жінка з розбитим серцем, який уже не на що сподіватися, але ж не здається, чекає – може в Польщі буде краще.

Може хто-небудь думає, що мамі героя живеться краще, ніж іншим полькам, що ні в чому не має потреби й оточена почестями? Але ж їй часто не вистачає навіть чимось розтопити грубку, а на руки я довго дивився з подивом, намагаючись зігріти тверді, натруджені, хворі пальці... я залишив їй ліки бонифратров, що випадково прихопив з собою. Сподіваюся, що допоможе. Звичайно, мама о. Іржі подорожує по світу і бере участь у святкових заходах у Польщі і за рубежем. Поїздки нетривалі, а робота по дому чекає, і онуки без опіки залишатися не можуть. З цих поїздок привозить книги, касети й інші речі, але це в господарстві не пригодиться, та все рівно треба перебиватися.

Радують її візити єпископів, що заходять на хвилинку (як Іржі колись) по шляху в Студеничну... Мабуть, це для неї найбільша честь і щастя. Можна б дати більше?

7. Господарство родини Попелюшко

Звичайне, яких багато в польських селах, не можна навіть сказати, що середньо заможне. Невеликий цегеляний будинок, на перший погляд, точно такий, як той, у якому народилася с. Фаустина (у Синицях). Ця Мати Полька несе свій хрест зневаги і забуття, несе його і сьогодні і хоч старше с. Фаустини, така часом схожа... У фільмі Агнешки Холланд є один характерний епізод. Молодому капелану Солідарності пропонують навчання в Римі і відпочинок. Не прийняв. Не хотів почестей і зручностей, але ж в Італії йому було б краще, і міг стати монсеньйором. От і його мама точно такаж... людина честі! Вона гідна палаців, пам'ятників і подяки мільйонів за виховання мученика і героя. І заслуговує більш талановитого пера, чим моє – ну що я можу знати?! И все-таки перебивається з гроша на копійку в Окопах.

В Окопах Святій Трійці... знову хотілося б додати.

8. З Із „Щоденника” Фаустини

Скористаюся іншим порівнянням, щоб описати побачене мною в Окопах. Сестра Фаустина у своєму щоденнику пише, як важко їй носити каструлі в кухні, здається в Білій під Плоцком, і що робить це з любов'ю, але почуває себе дуже самотньо. І раптом на дні каструлі з картоплею... троянди і чудесний запах. Надзвичайна нагорода. Для секретарки Ісуса, Фаустини.

Дорога мати мученика, не гнівайся за ці візити, я пишаюся, що знаю тебе так довго і таку, яка ти насправді „прісна”, але мати усіх священиків! Яких стільки разів розпинають таємно – уже не цвяхами, а наклепом, змовою мовчання. Ти мати хліборобів, обманутих, що стоять на блокадах, яким треба комусь допомогти, тому, що нам не вистачає мужності Твого сина. Мати робітників, викинутих на вулицю, для яких теж не знайшлося доброго слова. Ти мати забутого усіма героя, про якого раптово перестали згадувати заради „душевного спокою”; „політичної коректності”, героя, фільми про якого порошаться тепер на верхніх полках. Така людина тепер невигідна, занадто старосвітська, насичена політичним змістом. Таких ідеалістів і сьогодні посилають учитися за кордон – аби мовчали, не намагалися плисти проти течії.

Навіщо смикатися, і так приєднаємося до безбожного Союзу. Отже, блокади потерплять поразку, а перед вроцлавськими медсестрами і робітниками з Ожарова ніхто не вибачиться. І так, наші поїдуть на несправедливу війну, а потім усі разом, як сто років тому, у пошуках заробітку будемо скитатися по світу в постолах, благо, паспорти нарешті-то є! І так наша полонія на Сході не затримає священиків, що видворяються, сил не вистачить, а патріоти на Батьківщині старі, залякані чи ледачі. От таку безпомічну Польщу я побачив по 10 роках і таке село Окопи.

9. Присвята мамі о. Попелюшко

Я перефразував для Вас історію про с. Фаустину і містерію Добродії Ісуса, а також відомий Вам фільм „Вбити ксьондза”. Сьогодні мені здається, що після цього убивства, його ініціатори відчули себе до того безкарними, що вже не тільки ксьондза, але і всю Польщу хочуть убити, замучити. Присвячую Вам ці „книжкові натхнення” і вірю, що Господь дасть і знову побачимося, і в нагороду за свою долю мої підопічні покажуть Вам цю чудову виставу, плід завзятих репетицій, але і сліз цієї молоді, для якої в Польщі дорослі не знайшли інших розваг, крім наркотиків, алкоголю і сексу. А поки, що в мене для Вас тільки троянди, та й то не дійсні, а зі сторінок щоденника Фаустини, тому що я тепер бачу, як ви на неї схожі „принцеси”, що виймають мак з попелу чи варять картоплю для монастиря, для сиріт. „Пієта”... сльози матері, яких ніхто не осушить.

о. Ярослав Вишневський