Операція Фатіма - 4

Рік 1996-1997 був часом Благовіщення для всіх великих й маленьких російських парафій. Одним з наслідків цієї молитви, як я сьогодні можу оцінити, було те, що навесні 1998 р. потихеньку, без шуму або православних протестів, у Москву й Новосибірськ були призначені два єпископи вікарія, один з резиденцією в Саратові, інший в Іркутську, а через рік вони одержали повноваження самостійних єпископів. Іркутський єпископ Мазур, до якого я приїхав у листопаді 1998 року запланував додаткову прощу в усі ті парафії на Далекому Сході, які з'явилися як гриби після дощу. Спочатку в рік Святого Ювілею 5 часточок реліквії св. Хреста відвідувало 5 деканатів. Рік по тому з травня по жовтень - чудесна Фатімська статуя, що прибула з Рима.

І. Святий Хрест

Чита

Реліквії св. Хреста відвідували парафії деканатів: красноярського, іркутського, якутського, владивостоцького, магаданського. Оскільки я діяв за декретом, що дав мені можливість перебувати в 3 деканатах, спогадів нагромадилося багато.

Чита - саме віддалене від Сахаліну (де я жив) місто - це іркутський деканат. Декан Ігнатій Павлусь подзвонив мені, що я можу взяти реліквії на два тижні й щоб привезти їх назад в Іркутськ 31 січня. У Хабаровську реліквію мені передав о. Адам, що залишився мене заміняти на Сахаліні, а я рушив «скоряти світ», дві доби транссибом у Читу набожно її віз. За планом треба було відвідувати парафіян, так що все пройшло відмінно, я побував в 20-ти із зайвим будинках, жив у той час у готелі «Забайкальє». Хтось підказав мені, щоб реліквію на якийсь час помістити на виставці в музеї й ця ідея виявилася чудовою, тому що в той же день була виставка різних церковних експонатів й православних ікон із зображенням хреста. Реліквію показали по телебаченню, на виставку збіглися юрби школярів, пастори, військові, навіть православні отці з парафіянами прямо з богослужіння - саме було свято Водохрещення Господня. Увечері реліквія потрапила в церкву на «Читі-2», тому що молодий отець улаштував престольне свято й умовляв людей поклонитися реліквіям. Це було дійсне чудо, якого я не міг передбачати, а все завдяки журналістам і чиновникам.

Камчатка

Побачивши ентузіазм людей, я подзвонив на Камчатку, щоб через тиждень і там улаштувати те ж саме. Парафіяни подзвонили в православну курію й багато інших установ. Охоче приєднувалися протестанти й культурний мирок - Благовіщення відбулося в міській бібліотеці. Журналісти показали себе молодцями, подія одержала світовий розголос й звідусіль сходилися люди - католики і православні. Я, як й у Читі-5, відвідував парафіян. Тільки одна справа не вийшла - єпископська курія відмовилася прийняти в цьому участь: «Боже упаси!», хоч у цей час у них була більша виставка й ми пропонували допомогти агітувати за будівництво нового собору. Ідея була чудова, час підходящий. Три дні я був з реліквією на Камчатці, хоч це магаданський деканат і реліквія була з Іркутська - тепер я думаю, що варто було використати атмосферу свят, що йдуть, і час колядування для цього «поспішного візиту»... Магаданську реліквію я забрав з Іркутська в Страсний вівторок на Камчатку (через Сахалін) без зайвого шуму лише під час православного Великодня. У той же час до нас приїхав, дон Бернардо Антоніні з Москви з дарохранительницею і наріжним каменем для нового храму, освяченим самим Папою Римським. Багатьма милостями обдарив Господь у такий короткий строк цю віддалену парафію, крім того 5 чоловік (молодь) поїхали влітку в Рим з великою єпархіальною прощею.

Сахалін

На Сахаліні реліквія з'явилася в музеях і була як й у Читі, у центрі уваги в містечках Корсакові, Вуглегорську й Олександрівську. У цей час наступив усіма з нетерпінням очікуваний момент - бульдозери стали рити землю на будівельному майданчику. І в той же самий час приїхав до нас Марек Копровський, журналіст із газети «Goњж Nіedzіelny» і на прохання єпископа Мазура я його скрізь супроводжував. Так що магаданська реліквія супроводжувала нас у владивостоцькому деканаті: Знахідці, Хабаровську й Комсомольську. Менше шуму, але зате скільки радості для парафіян! Я сам відчував тепло, що виходить від реліквії й сьогодні, тримаючи в руці книгу «За Байкалом», згадую, що без реліквії в мене не вистачило б сил супроводжувати невтомного журналіста по всіх цих місцях... Це був етап прощі «таємної». У червні в Іркутську відбулася зустріч для священиків і на ній я віддав реліквію магаданським служителям. Але через рік вона повернулася, щоб супроводжувати Матір Божу Фатімську перед освяченням храму. Тим часом іркутська реліквія повернулася в споруджуваний кафедральний собор, і як мені здається, її вмурували в стіну храму, що потім був освячений у вересні.

ІІ. Матір Божа Фатімська

Іркутськ etc...

Про прекрасні торжества багато писали газети. Іноді мені спадає на думку, що може саме це зашкодило єпископові Мазуру, здається в Патріархаті не люблять фатімських сенсацій. Місяць травень... нарешті, хтось правильно запланував, Матір Божа могла подорожувати влітку по Сибіру й Далекому Сходові. Весь величезний іркутський деканат відвідала протягом травня й червня, у Читу потрапила на свято св. Петра й Павла в день закладення наріжного каменю, потім був Далекий Схід: Благовєщенськ, Владивосток, Хабаровськ... там на початку липня я зустрів Її в санаторії, в «оазисі». І тоді знову взяв реліквію св. Хреста. З Хабаровська Матір Божа відправилася в Якутію, а до нас Її привезла в серпні на конференцію молодь. Мені тоді вже було відомо, що треба передати Камчатку словацькому священикові Мартіну... він провів на Сахаліні два тижні, допомагаючи мені в роботі й статую забрав відтіля в Магадан. Це велика милість, що Матір Божа була заступницею таких важливих подій: «оазис» у Хабаровську, конференція для молоді, новий костьол на Сахаліні, новий служитель на Камчатці! Останній деканат, здається, Красноярськ, і повернення - Іркутськ - Москва - Рим. Люди з «Lux de Orіente» допомогли нам організувати й пережити цю радість.

Нові парафії

Здавалося б, що після будівлі костьолу на Сахаліні я можу відправитися куди очі дивляться, і сам про це помишляв, тому що єпископ призначив мене «єпархіальним літописцем» - вивчати долі мучеників, а значить й у Хабаровськ повернутися можна. Але після інспекції маленьких парафій, де я з Божою Матір'ю теж побував, єпископ вирішив залишити мене ще на один рік, щоб зміцнити ці парафії. Корсаків, Холмськ й Анива. Там Матір Божа побувала й саме в день хрещення кількох людей. Радість була невимовна.

Казахстан

Реліквія Хреста окрилила мене допомагати журналістові Копровському й поїхати з молоддю в Рим, а Матір Божа надихнула відвідати в Казахстані Святішого Отця. Все це місіонерське, хаотичне й нерозгадане. Тепер, коли ношу місіонерський хрест (з напрямком у Казахстан), і хоч вигнаний з Росії... я радий, що все на цьому світі має свій таємний зміст.

Спасибі тобі, древо пресвяте, спасибі Фатімський образ. Хоч це жолобить протестантів, то нам необхідно - ми усе ще «малята», молоком харчуємося, поки не сядемо до біблійного стола. Не зводячи очей з Пані Матері, згадуємо Її доброту... знову прекрасний місяць травень наступив.

PS. На жаль Казахстан і не побачивши мене піддався тиску з Москви й у візі мені відмовили такими ж словами, як це зробили хабаровські прикордонники: «Ми - суверенна держава, кого хочемо впускаємо, кого не хочемо пускати не будемо й не зобов'язані виправдовуватися».

А мені особисто здалося, що саме в цьому випадку Казахстан підтвердив, що суверенітет стосовно Москви усе ще відносний і що мою справу можна була вирішити, не оглядаючись на несправедливі судження «відтіля». Прощай Сахалін, прощай Казахстан. Дасть Бог ще побачимося. Це ж Він вирішує, не ми - «як землі обертатися».

О. Ярослав Вишневський