Блаженниший Кардинал Любомир
Преосвященные Владики УГКЦ
Вельмишановни священики и монахи,
Брати и сестри катехети!
Бажаю цим видкритим листом привитати Вас з Риздвом. Хай новий 2008 рик надихае Вас добрими думками.
Не знаю як Вам сподобаются мои думки. Я для багатьох незнаиома людина. Важливо одначе то що я хоча и поляк, римо-католик, доброзичливо видношуся до всих Вас, тому що мал змогу познаиомитися з украинцями на кинци свита, на “нелюдской” як кажуть земли.
Я був багато рокив на пивничном Кавкази а також на Далекому Сходи в тому числи на Камчатци, Сахалини и на Колими. Кому важливо в цому переконатися, можно почитаты мий сайт www.xjarek.net
За мою довгострокову роботу мени дали там титул прозелита и персони нон грата.
Мени дуже сумно що Россия так ставиться до католицького духовенства в тому числи и до епископив. Це було 5 рокив тому и я по сьогодняшний день не перестаю мрияти що в России дещо зминиться, и що ця краина перестане лякатися католикив и робити з нас штучно ворогив. Поки що одначе идеться лише тильки о спробах зробити минимальне зусилля дати громадянам России у яких е католицьки кориння можливисть спилкуватися з миссионерами, яких вони чекають.
В Хабаровську, на Камчатци и на Сахалини я постийно зустричал таких парафиян яки ходили до римо-католицьких парафии, але хотилибы мати також греко-католицьки служби.
Колись мени довелося просити священника з Омська ихати три дни до Чити що за Байкалом, похрестити дорослу людину як мрияла бути похрещеной схидним католицьким обрядом. На Сахалин раз на 5 рокив приизджав о. Ярослав Сподар мий тезка з Кузбасса який на видстани бильш менш 4000 км. В мистечку Анива де багато греко-католикив, я збирався региструвати греко-католицьку громаду, хоча насправди як римо-католик не мал до цьохо ниякого видношення. Я миг лише цим католикам служити римську месу не знаючи схидного обряду инколи читал им евангелие по украинськи. Правда тоди я и читати правильно не вмив. Ци парафияни вмили гарно колядувати и були для мене як ридни, но миг я бути ридним для них, сумниваюся.
Так ось издити до греко-католикив по декилька тисяч километрив траплялось багацьом священикам в радянськи часи пидпильно. Але чому ця ситуация повторюется сьогодни. Чому не мае там на Далекому Сходи де живуть миллиони нащадкив украинцив иноди свято сберигших мову и виру, чому не мае греко-католицьких миссионерив за Байкалом зовсим. Вони там бильш потрибни ниж в Криму, в крим чи на Донбасс посилали меньше Галичан ниж на Колиму. Вони там е, я их бачил своими очами. Чесно кажучи декилька рокив в Магадани був священник биритуалист з Аляски, але як кажуть багато пив и епископ забрав иого звидти. Зараз там лише два римо-католика ирландского походження.
Я розумию, що з одного боку наша католицька молодь налякана розповидями повернувшихся с Сибиру репресованих батькив да дедов и не бажае ризикувати подибне. Це е природно. Подибни комплексы маюць и поляки, яких столиттями слали туди помирати за повстання 19 века.
Я розумию, що украинцям нелегко слухати наклепи про «злих бандерив», яки можуть ускладнити спроби праци в России. Розповсюджени антикатолицьки казки про прозелитизм в России и про «разгром православия на Галитчини», яки с жахом понини продаются Москвой аж в Ватикани не можуть зупинити бажане нести «вогонь и правду» там де стильки крови вже пролили священники и епископи греко-католицькой церкви.
Ось мои думки з якими я ходжу по Донбвси вже 5 рокив. Я знаю что висловлюючи их, я можу знову комусь не сподобатись, но повирте мовчати вже не можливо. Потрибность це сказати в кинце кинцив иде хиба не вид мене самого. Мене можливо спонукае та вистка що на декилька тисяч км асфальта на Колими приходиться декилька милионив трупив яких хоромили таки на цей дорози, кожних 6 метрив, одна людина. Така статистика. Чи можно мовчати. Вони теж е наши парафияны яким треба бы як на украинських дорогах там де хтось загинул в ДТП ставити хрести и зажигати свички.
Така цена магаданського золота.
В серпни 2003 року я був на освяченни маленького катедрального собору (швидше катедральной каплички) в Донецьку и тоди вже я хотив все те сказати кардиналови.
Мене зупинив владика Степан Меньок, служба була велика, спека страшенна и вси спишили видпочити. Тому не дивно що владика спитав мене що мени треба вид Кардинала. Я швидко сказав и вин з посмишкою прокоментував:
«Як же ти их змусищ ити в Сибир, коли вони на Донбас ити не хочуть».
Я таки потурбував кардинала и вин признався що тоже стурбований цей справой «але проблеми велики». Не мае ниякого секрету що иноди Ватикан виддае интереси греко-католикив на алтаре «экуменичних» вимог Москви. Правда и те що сами украинци не видстоююць свои права якби цього можно було сподиватися. Таким чином можно звинувати и Ватикан и Москву и кого завгодно, правда на мий погляд зовсим в другому.
Владика Степан висловив причину самим правдивим способом.
Пив року тому в Луганську я зустрив однодумця и однофамильця кардинала, який сперше в Луганську а зараз вицегубернатор в Сумах. Вин сказав що пора греко-католицьким семинаристам мати мужнисть и не чекати роками парафию во Львови, чи перебигати в Киевську Патриархию заради теплои церквушки з великими грошами. Пора ити на Схид, на Билорусь, на Донбас, до Казахстану и не боятися России, так як моськовськи священники не боялися залишитися на Галитчине не маючи вже багацьох храмив.
Хай Россия сама боиться цього що скоила з нашими людьми посилаючи их в концтабори.
Сталин дал початок розповсюдження католикив по всьому Радянскому Союзи и хоча людина безбожна и одиозна дала всеж таки початок процесу виполниння пророчих мрий митрополита Шептицького:
Е схидни католики на сходи, тильки поки що нема католицьких миссионерив.
И хай титул миссионер в России зминили титулом «прозелит», я горжуся що 10 рокив змиг протриматися на першои линии фронта и завжди почувал себе потрибним. Коли залишал я Ростов на Дону мени казали:«Ви отче будете працювати в страшенном климати але народ настильки добрий що вони вас там зогриють своими серцями».
Так, насправди так воно и е. Потрибни и Ви, Ваша постийна молитва и смиливе ришиння. У багацьох з вас е украинськи паспорти и вам поки що простише ниж полякам потрапити в Россию. Вам визи не потрибни и процедура «персона нон грата» частково скасувана в видносинах Украини з Россией, а як що и вигонць як прозелитив, пишиць спогади як це роблю и я, щоб вогнем любви и спивчуття заразити нових и нових робитникив на ниви Евангелия...
Украина насправди е житниця не тильки хлебами багата але и вируючими людьми!
Писля Голодомора дал Бог голод души який кожен день росте на крови невинних украинцив.
Тильки не лякайтеся, не лякайтеся!
Так просив Иван Павло Другий, також поляк, також зичлива для Украини людина.
Хай Риздво 2008-го року даруе Вам зирку зи Сходу за якой пидуць смиливи коляднички на край свиту прикладом владики Андрия, котрий не лякався для зустричи з Петербурскими католиками взяти чуже имя и паспорт и ризикуя арешт и вязницю помогал шукаючим правди и еднання.
4 миллиони украинцив це не шутлчки, це велика епархия. Це старинний екзархат блаженного Федорова. Екзархат якого радянской влади не удалося ликвидувати. Цикаво що в 30-тие роки римо-католикив и греко-католикив России очолював Француз Пио Эжен Невэ, ассумпционист, який до епископских свячень працював рокив 20 в маленькой Макиивци. Ось звидки я вам шлю не просте прохання турбуватися о России.
Якщо мои слова вас хоча маленько торкнули, приижджайте на худои кинец хочаби на Донбас. Тут я на проще до Мариуполя цього року зрозумил що в Тельмановському раиони, де багато сел в яких колись жили нимци римо-католики, зараз живуть вигнанние з Польщи Лемки Бойки и Украинци, яких предки зрозумила речь були греко-католики. З ними в кращем випадку працують священики киевськой Патриархии а наших по сьогодняшний день нема!!! Чому!?
З Риздвом Вас Блаженниший! И Вас Вельмишановни!
Вибачайте якщо полиз в не свои справи.
Я справди бажаю ваший Церкви великого майбутнього, в том числи заслуженного кровью мученикив Патриаршого ривня.
О. Ярослав Вишневський
Макиивка - Донбас